Відігнати грозові хмари

Як тільки починає насуватися грозова хмара, знахар (градівник) бере прутик,
яким відганяють вужа від жаби, коли він намагається проковтнути її, та роговий ножик, який разом із паскою освячувався на Великдень, йде на межу, втикає у землю ножика і виголошує молитву із кінця, тобто навиворіт. Потім витягує із землі ножа, бере його з прутиком у праву руку, обертається у той бік, куди хоче відправити громовицю, змахує рукою і рече:

Граде лукавий, рабе лукавий!
Нехай тебе хмари не носять,
Бо тебе люди не просять.
Буйні вітри!
Візьміть ви сю хмару
На свої тонкі крила
Занесіть її за океан-море,
За темнії води, за круті гори,
За жовті піски, щоб він (град)
Там розтав і пропав нині і присно,
І во віки віків, амінь.
Тьху, тьху, тьху!
Щезни, пропади,
Від лиця Божого і від мене грішного.

ще один:

Знахар повинен
мати з собою палицю, якою була вдарена гадюка в момент її сути-
чки із жабою, торбинки з різдвяними стравами, косу або сокиру.
Коли насувається градова хмара, він повинен вивернути на собі
одяг або зняти його зовсім, повернути до хмари сокиру вістрям або
косу, покласти палицю на торбинку з вечерею й промовляти:

Як я розігнав змію з жабою, так я
розгоню оцю бурю (наліво, направо) від себе,
аби мене обминала, як гадина з жабов утікала,
так ця буря хай утікає на ліси і води!
Розсуди сама, ти тут сили не маєш!
Я тебе кликав на Святвечір, ти не приходила!
Тепер ти не маєш сили іти до мене гулять, пити,
іди, рознесись, як вітер, по світі.
Іди на сині моря, на широкі поля,
куди коні не доіржуть, кури не допіють,
собаки не побріхують, корови не дорикують,
вівці не доблекують, ворони не долітають,
де людського гласу не чути,
іди, там набувайся!
Я тебе до себе не допускаю, як я не допустив
гадину до жаби. Як гадина
розсердилась, що жабу не з’їла, то вона
лусла, трісла, так і ти, хмаро, трісни,
а я тебе сюди не пущу. Прийдеш до мене,
як вода у теплиці замерзне.