Последний карпатский мольфар

Карпатский мольфар
Карпатские горы издавна прославлялись необыкновенными людьми, которые владели особыми сокровенными знаниями. Один такой человек живет в деревне Верхний Ясенев, Ивано-Франковской области – это Михаил Михайлович Нечай (Михайло Нечай)Он известен не только на Украине, но и далеко за ее пределами как народный целитель, экстрасенс, обладатель сверхъестественных способностей и неземного дара. О нем снят не один фильм, и написала не одна книга, а его талант был изучен большим количеством мировых ученых и исследователей.

Само название «мольфар » произошло от слова «мольфа» которое означает заколдованный одушевленный или неодушевленный предмет. В давние времена гуцулы называли мольфаров «земными богами», их боялись, но и за помощью обращались тоже к ним. Как мольфа может быть хорошей и плохой, приносить добро и зло, так же и мольфар может быть светлым или темным. Михаил Нечай (Михайло Нечай) мольфар светлый и, как он сам утверждает, призван помогать людям, защищать от темных сил, лечить от насланных болезней. Ему уже за 70 лет, более сорока из которых он занимается магическим ремеслом. Способность исцелять людей у него проявилась еще в раннем детстве, когда он смог силой мысли остановить кровь у человека. Это заметила бабушка будущего мольфара, которая владела магией и начала обучать его этой науке. Ведь сила мольфара не только в силе мысли и слова, кроме них он прибегает к различным магическим ритуалам, зельям, оберегам, символам, промовам и т.д. Она же научила травничеству. Необычайные способности в семье Нечаев передавались по наследству.


Прямой предок мольфара - легендарный полководец, «правая рука» Богдана Хмельницкого – Даниил Нечай, который владел оккультными науками, нетрадиционной медициной. У него было двое сыновей Иван и Юрий. Одного из них Екатерина ІІ, после падения Запорожской Сечи отправила в ссылку в Сибирь, а второй сбежал на Буковину, оттуда и пошел этот род. Известно, что на Сечи были люди которые знались на лечебной магии и знахарстве – называли их характерниками. Очевидно, и Михаил Нечай унаследовал от запорожских характерников способности к мольфарству, экстрасенсорике, знахарству, примолвству и колдовству .



Его судьба полна трудный испытаний. В военные годы пережил немецкую оккупацию. Был холод и голод. Приходилось спать на снегу в 25 градусный мороз и есть траву, пить воду и так выживать всю зиму. После этого заболел на брюшной тиф и дважды пережил клиническую смерть. Мольфар говорит, что запомнил ее в деталях и может описать какая она: «это как бездонный океан человеческого страха, когда переключается физический мир на духовный». Долгое время мольфарство и нетрадиционная медицина были запрещены и людей приходилось принимать ночью, тайком, так, чтобы никто не узнал и не выдал власти. Так на протяжении продолжительного времени он и работал. Известность к мольфару пришла в конце 80-х годов, когда ему можно было открыто заниматься своим делом. Сейчас к деду Нечаю каждый день приезжают толпы людей. К нему нелегко попасть на прием. Огромные очереди ждут от раннего утра к поздней ночи. Люди приезжают к нему из разных регионов, приезжают, потеряв надежду на спасение. И всем мольфар Нечай старается помочь. Всех принимает. Внешне маг совсем не похож на привычных современных «магов». Это интелегентный человек, постоянно занимается самообразование, читает много книг. К людям обращается просто, почтительно и тихо, пытаясь найти подход к каждому.

Денег (как и вообще любой оплаты) от людей не требует. Люди дают, сколько могут или считают за нужное дать. Живет с женой в скромном небольшом домике в гуцульском стиле. В быту непритязательный, предпочитает легкую пищу, мясо не ест вообще, любит черный кофе и употребляет его в большом количестве. Принимает людей в небольшой комнате в своем доме, которая служит ему кабинетом. Делает это каждый день, включая воскресенье и праздники, хотя раньше придерживался обычая. Мотивирует это тем, что добро делать и помогать людям нужно каждый день. Ведь едут люди к нему издалека. Так же не различает людей по национальности и вероисповеданию. Себя считает наполовину христианином, наполовину язычником. Верует как в Иисуса Христа, так и в Даждьбога. Своим святым покровителем считает Пантелеймон-целителя. Говорит что темные и светлые силы везде одинаковые просто их называют по-разному. В магическом деле деду также помогает архангел Гавриил, который "срезает огневым мечом злых духов". Магическими инструментами для мольфара служат: крест из осины, градовый нож, которым отгоняют град и любую непогоду. Святая вода с гроба Спасителя, где проходил животворящий огонь, а также глина со святых гробов и обычный сахар, который заговаривают на добро. Мастерит народные инструменты дрымбы, сопилки и сам на них играет. Еще занимается резьбой по металлу – ковкой, плавкой чеканкой инкрустацией. Вибрацией дымбы лечит нервную систему и влияет на подсознание людей. Из серебра выплавляет обереги, которые потом заговаривает, они, по словам самого мага, могут защитить их обладателей «и от стрелы и от пули и от злости», принести счастье и благополучие в хороших намерениях.



На вопрос о том что он умеет, мольфар отвечает: «Я могу сделать из дождливого дня солнечные, вигнать нечистого духа из человека, домов и животных, моего слова слушается природа, а я – природу. Я знаток герметической медицины. Наука, которая изучает тонкости растений. Ведь каждое растение имеет свою определенную пору, время и условия сбора. Если есть какая-то болячка, значит это наказание, наказание за то, что мы нарушили свою природу. А лечить себя человек может сам. Для этого нужно глубоко поверить в то, что вы делаете. И каковы не были бы причины, если с каждым днем вы думаете, что вам лучше, то так и будет. Потому что мысль материальна.

Михаил Нечай называет себя градовником и рассказывает историю о том как его в 1989 году пригласили телеграммой Центрального Комитета комсомола Украины на первый фестиваль «Червона рута» который проходил в Черновцах для того чтобы сдерживать спрогнозированные синоптиками проливные дожди. Был сентябрь и по всей области лили дожди, но с приездом мольфара они прекратились и вышло солнце и так было все дни фестиваля, а после отбытия домой небо вновь затянули тучи и начал моросить дождик. Вот такие чудеса.

Раз в году в августе мольфар уединяется в горах, в маленьких подземных пещерах, местонахождение которых никому не известно. Там он проводит 11 суток без еды и воды для «очищения от набранной негативной энергии» впадает в глубокий транс, в котором общается со своими духовными наставниками и получает информацию на весь год, какие события произойдут. Для мольфара этот ритуал является обязательным, так как выполняет ритуалы, лечит и общается с духами он в трансе.

За длинные годы целительской практики Нечай сталкивался с многими человеческими недугами. Болезни, по его мнению, бывают по естественной причине (например, простуда), от влияния злых чар и болезни от Бога. Первые два вида вылечить можно, а вот болезни от Бога, делает замечание знахарь, не способен вылечить ни один маг или врач. Здесь может помочь только искренняя молитва. В своей практике мольфар использует примовы, которых знает множество. Это и любовные примовы, и от разных недугов, и от уроков, от алкоголизма и наркомании. "Языческая примова (молитва) - это обращение к Природе," - отмечает мольфар. Приговаривает он вслух для того, чтобы человек чуткий, о чем речь идет в примове и не подумала, что ей делается что-то на бедствие. Тем не менее дед Нечай убежден, что знать примовы, магические ритуалы, иметь ритуальные вещи мало для того, чтобы эффективно практиковать. Так как не это главное. Маг, в первую очередь, должен иметь сильное слово, т.е. быть духовно сильным.

И, конечно, тяжело вообразить знахаря без зелья. Собирать врачебные растения Михаила Нечая научила бабушка Анна, которая малым брала его с собой на далекие горные хребты собирать целебные травы. Позднее начал собирать зелье сам.


Из растений дед Нечай приготавливает разные отвары, настойки, мази. Также применяет лекарство животного и минерального происхождения. Это и глей, или опока (каолин), который может выводить из организма радионуклиды, и кремний, и печень гадюки и многое другое.

Обращаются к Нечаю люди и как к ясновидцу, чтобы узнать о своем будущем, которая судьба ждет. Как говорит мольфар, чтобы прорицать будущее, видеть человека необязательно.

Знает мольфар о своей судьбе и от чего и когда будет умирать. А помочь он себе не сможет, потому что это судьба. Среди карпатских мольфаров он остался один, все остальные умерли, так и не передав свой дар ученикам. От этого и смерть их была нелегкой и мучительной. Магическая традиция в горах угасает. Вот и у Михаила Нечая до сих пор некому передать свои знания в полном объеме. По словам мага, желающих очень много, но любят они деньги, а не человека. Ведь пока человек беден и необременен багатством – только тогда и Слово его будет сильное. Да и слово это должно быть дано и самой природой, для того чтобы править природой. И, несмотря на предстоящие муки, в случае если мольфар не передаст свое умение, он считает, что лучше «спустить талант в воду» чем передать его недостойному человеку. К тому же для настоящего мольфара, такое наследство, огромная ответственность за каждый день своей жизни, за каждый свой поступок, каждое слово и мысль.

Хто і чому убив мольфара Михайла Нечая?

Джерело: Галицький кореспондент

У вбивстві 81-річного карпатського ворожбита Михайла Нечая звинувачують 32-річного мешканця Львова, хворого на шизофренію. “Галицький кореспондент” поспілкувався із сусідами Павла С., звинуваченого у смерті мольфара. Як з’ясувалося, психічна хвороба цього чоловіка виявилася лише після того, як він, будучи студентом одного з львівських вузів, був засуджений за вбивство і потрапив у місця позбавлення волі.

У п’ятницю, 15 липня, тільки-но верхи гір у Верхньому Ясенові (Верховинський район) позолотило ранішнє сонце, дружина Михайла Нечая, який два десятки років називав себе карпатським мольфаром (віщуном і цілителем), Анна знайшла свого чоловіка вбитим. Він лежав на долівці у невеличкій комірчині – в “кабінеті”, де зазвичай приймав відвідувачів. У шиї в нього був запханий ніж аж по саме дерев’яне руків’я. Убивця вдарив діда Нечая ножем кілька разів (згодом експерти нарахували на шиї чотири рани), пробивши трахею та сонну артерію. Кров залила підлогу та забризкала стіни, завішані образками та календарями. Близько сьомої години ранку на місці злочину уже працювала слідчо-оперативна група Верховинського райвідділу міліції.

У тому, що злочин буде розкрито дуже швидко, сумнівів не виникало: убивство було вчинене ледь не прилюдно. Дві подружні пари (з Рівненської та Івано-Франківської областей), які саме чекали своєї черги на прийом до мольфара, бачили, як Михайло Нечай того ранку запросив першим до кабінету якогось молодика. За якийсь час відвідувач вийшов з будинку сам-один, сказав, що Нечай просив десять хвилин не заходити, і швидким кроком пішов геть від дому. Він у темпі перейшов кладку через Чорний Черемош, вийшов на дорогу і повернув у бік села Устеріки. Дивно, але в його голосі та поведінці свідки не зауважили навіть тіні хвилювання чи збентеження, так само вони не помітили кривавих слідів, які мали б залишитися на його тілі та одязі після такого страшного злочину.

Згодом виявилося, що неподалік місця злочину цей чоловік залишив свій намет, в якому перебував дві ночі перед убивством, та деякі особисті речі, які, ймовірно, дуже допомогли ідентифікувати особу підозрюваного. Більше того, ніби навмисне, щоб уже зовсім спростити роботу пошуковців, загадковий відвідувач мольфара ще й дозволив себе зняти на відеокамеру групі київських кінодокументалістів, які саме в ці дні у Верхньому Ясенові знімали фільм про діда Нечая, плануючи завершити свою роботу власне в ту криваву п’ятницю. Отож, за дивним збігом обставин, правоохоронці для пошуків підозрюваного отримали не тільки його словесний опис, але й досить виразну фотографію, яку одразу ж роздали розшуковим групам. До пошуків убивці були залучені близько ста міліціонерів, військовослужбовці внутрішніх військ, прикордонники, лісники, місцеві мешканці.

Як вдалося дізнатися з джерел, близьких до правоохоронних, працівникам міліції одразу після вбивства стало відоме прізвище, ім’я та по-батькові ймовірного вбивці. Першим запідозрили 38-річного мешканця міста Сєвєродонецька (Луганська область), якому пасували всі ініціали, але виявилося, що в грудні минулого року той помер через важку хворобу. Тоді з’явилося припущення, що дід Нечай, буцімто, свого часу не зміг допомогти цьому хворому і тепер мольфарові помстився старший брат померлого. Однак здогади про причетність 43-річного луганця до цього вбивства теж не виправдалися. Тоді з’явилася версія, що злочин скоїв повний тезка першого підозрюваного – 32-річний мешканець Львова, який ще в 1999 році був засуджений за вбивство і донедавна перебував у Дніпропетровській обласній клінічній психіатричній лікарні у відділенні суворого нагляду як хворий на шизофренію.

…Коли над горами сходила багряна того вечора повня місяця, підозрюваного у вбивстві Михайла Нечая вже затримали. Ніби на царському полюванні, натрапити на розшукуваного поталанило групі пошуковців під керуванням виконувача обов’язків начальника Верховинського РВ УМВС Івана Мартищука. Знайшли втікача у протилежному боці від Устерік, куди він, за словами свідків, буцімто подався, у горах неподалік села Буківець. Він, особливо не ховаючись, ішов відкритими лисими горбами, тримаючись за кілька десятків метрів від автодороги.

За словами правоохоронців, затриманий зізнався у скоєному вбивстві і розповів, що увечері 13 липня він приїхав автобусом у Криворівню, а звідти добрався до Верхнього Ясенова, щоб зустрітися з дідом Нечаєм. В магазині в Криворівні, де він попив пива і купив на дорогу пляшку горілки, його запам’ятала місцева продавчиня, бо прибулець довго розпитував, як звідси їхати до Ворохти. Першу ніч в горах він провів біля хати діда Нечая, де розбив туристичний намет. Другого дня він мав коротку зустріч та розмову з мольфаром, а наступного дня на світанку знову пішов до діда на прийом, прихопивши з собою столового ножа з міцним та широким лезом…

Правоохоронці наразі називають мотивом злочину суперечку на релігійному ґрунті, яка виникла між мольфаром та його відвідувачем. Про це, начебто, говорить і сам підозрюваний, який, зрештою, є інвалідом другої групи, хворим на шизофренію.

Репортерові “ГК” вдалося поспілкуватися із сусідами 32-річного львів’янина Павла С., затриманого за звинуваченням у вбивстві Михайла Нечая. Мої співрозмовники сказали, що ніколи не зауважували в Павла та його родини схильності до релігійного фанатизму. Кажуть, він ріс спокійним, врівноваженим хлопцем, доволі розумним та ввічливим. Щоправда, виховувався Павлик без батька, з яким його мама розлучилася. Мати Павла була музикантом, тож і сина привчала до музики, він відвідував музичну школу та займався у шаховому гуртку. “Він не був якимсь розбишакою, завжди чемно вітався з нами, – пригадували сусіди. – Видно було, що мама тримає його в залізному кулаку”.

Про те, що Павло страждає на психічні розлади, ніхто з сусідів навіть не підозрював до того часу, коли він, будучи 21-річним студентом одного з львівських вузів, скоїв вбивство і потрапив у місця позбавлення волі. Коли він відбував покарання, у нього виявилися ознаки шизофренії, тож решту терміну він провів не за ґратами, а в Дніпропетровській обласній клінічній лікарні, у відділенні суворого нагляду.

Очевидно, лікарі-психіатри, які оглядали цього пацієнта в Дніпропетровську, дійшли висновку, що психічний стан Павла С. більше не становить загрози для суспільства, тож звернулися із заявою до суду про припинення застосування до нього примусового заходу медичного характеру. Саме такою, згідно з чинним законодавством, повинна була бути процедура його звільнення. Дізнатися, коли саме було винесене рішення суду, яким примусове лікування Павла С. було припинене, на жаль, не вдалося – в електронному Єдиному реєстрі судових рішень воно відсутнє. Тому невідомо, чи передав суд пацієнта на піклування родичам з обов’язковим лікарським наглядом.

Сусіди Павла тепер стверджують, що не бачили його ще відтоді, як у 1999 році він був засуджений за вбивство. “Його мама останнім часом говорила, що Павлик повинен вийти, але ми його так і не бачили”, – розводять руками вони.

Богдан СКАВРОН

До речі

Упродовж останніх двох десятків років Михайло Нечай широко афішував свої цілительські та віщунські здібності, ніколи не відмовляв у інтерв’ю та розповідав про себе всім охочим. Така поведінка викликала в місцевих гуцулів дещо іронічне ставлення до його діяльності, багато хто вважав мольфара радше артистом, ніж знахарем. Чи не ця неоднозначна слава, якою нагородили діда Нечая за життя, врешті-решт прикликала до нього страшну, наглу смерть?

Михайло Нечай свого часу розповідав, що хист до цілительства у нього виявився, коли він восьмирічним хлопцем дотиком руки зміг зупинити кровотечу в пастушка на пасовиську. Своїм духовним учителем або провідником дід Нечай називав святого Пантелеймона, якому, за переказом, відтяли голову, а з рани потекла не кров, а молоко. Він стверджував, що отримує від свого духовного вчителя настанови, що має зробити впродовж року, i йому вiдкриваються деякi подiї з майбутнього. Щоправда, пророкувати мольфар не любив, бо казав, що пророкiв в усi часи не любили i навiть вбивали. Одне з останніх публічних передрікань діда Нечая, начебто, стосувалося президента Януковича, який, нібито, перебуватиме на посту глави держави тільки половину належного терміну – два з половиною роки.

“Колись усi люди були ясновидцями, – казав дiд Нечай. – Кожен знав свою смертну годину i те, як вiн помре. З того часу лишився тiльки звичай готувати собi на смерть одежу. Тепер люди змалiли, лише одиницi вберегли в собi дар ясновидiння”.

Михайло Нечай також говорив, що дуже хотiв би мати учня і мав на це, начебто, вагомі причини. «Тепер багато є тих, хто би хотiв у мене вчитися, цiла армiя добровольцiв є, але духи менi не дозволяють, – казав дід Нечай. – Бо йдуть до мене тi, хто любить грошi, а я шукаю такого, що мусить жити бiдно. Той, хто любить людину, а не грошi, менi би пiдiйшов. I якщо такий знайдеться, то я буду щасливий тим, що не буду вмирати тяжко: передам тому чоловiковi чи жiнцi свій дар».