Пт Июн 07, 2024 12:12 am автор мерзавка
Людська свідомість все настійніше прагне осмислити історичні (в їх числі й містичні) форми духовного досвіду людства, приховані досі смислові пласти у, здавалося б, вже давно й досконало вивчених історичних пам’ятках, читаних-перечитаних текстах. Увиразнені таким
чином давні духовні настанови уприсутнюються в нашому життєсприйнятті, висвітлюють нові виміри латентної зосередженості людини на “больових точках” життя. Містична практика – це один із способів самоусвідомлення людиною себе як істоти, яка, незалежно від свого соціального стану, умов існування чи місцеперебування, здатна входити в безпосередній контакт з вищими духовними силами світу, отримувати від них допомогу або навіть управляти ними.
Своєрідне місце в цій практиці та навіть і в усій історії духовної культури людства посідає шаманізм. Вивченню його присвячений величезний масив літератури – теоретичної, прикладної, популярної, а останнім часом нерідко й шарлатанської. Багато серйозних учених досліджують історію своїх етносів на предмет виявлення реліктів шаманських практик, їх соціальних та духовних наслідків.
Феноменологія ж містичного досвіду в історії духовної культури українців – це ще справжня terra incognita для наших дослідників. Не становить винятку і шаманізм. Видатний дослідник феномену шаманізму Мірча Еліаде (Eliade, 1907-1986) на схилі життя шкодував, що йому вже не до снаги простежити сліди шаманських вірувань у спадщині східнослов’янських народів, радив філософам, релігієзнавцям звернутися до цієї цікавої проблеми. Але й на сьогодні феномен шаманізму взагалі чомусь не здобувся
на увагу українських учених. О. Огнєва у рецензії на книгу “V. Tkacz with Sayan Zambalov and Wanda Phipps. Shanar. Dedicated Ritual of Buryat Shaman in Siberia as conducted by Bair Rinchinov”. /Parabola Booke. N-Y. 2002.192 p. [1, 158-161] пише, що шаманізмом в Україні ніхто не займається. Та й справді, шаманізмом в українській міфологічній свідомості ніхто ніколи не цікавився.
Вивчення цієї проблеми має певні труднощі, з огляду на брак прямих достотних спостережень й автентичних текстів. Тож і висновки мають бути дуже обережними, виваженими і, природно, мати характер вірогідності. Задавністю надзвичайно важко встановлювати справжній зміст духовних, духовно-психічних явищ, їх наявність чи відсутність. До того ж, існуючі
в науці чи в суспільній свідомості стереотипи можуть стати більшою перепоною, ніж брак надійних джерел.
Наприклад, жіночі статуетки, знайдені у поселеннях часів трипільської доби, ми звично називаємо зображеннями богинь. Але чи так це насправді? Те, що в основі цих зображень лежить архетип жінки, що такі артефакти відповідають матріархальному соціуму, можна стверджувати більш-менш впевнено. Але чи були це богині – важко встановити. Чи були вони об’єктом поклоніння – відповісти ствердно вельми проблематично. Можливо, це були не богині, а духи жіночого роду, як це ми часто спостерігаємо в архаїчній культурі племен Сибіру, Центральної й Південно-Східної Азії
чином давні духовні настанови уприсутнюються в нашому життєсприйнятті, висвітлюють нові виміри латентної зосередженості людини на “больових точках” життя. Містична практика – це один із способів самоусвідомлення людиною себе як істоти, яка, незалежно від свого соціального стану, умов існування чи місцеперебування, здатна входити в безпосередній контакт з вищими духовними силами світу, отримувати від них допомогу або навіть управляти ними.
Своєрідне місце в цій практиці та навіть і в усій історії духовної культури людства посідає шаманізм. Вивченню його присвячений величезний масив літератури – теоретичної, прикладної, популярної, а останнім часом нерідко й шарлатанської. Багато серйозних учених досліджують історію своїх етносів на предмет виявлення реліктів шаманських практик, їх соціальних та духовних наслідків.
Феноменологія ж містичного досвіду в історії духовної культури українців – це ще справжня terra incognita для наших дослідників. Не становить винятку і шаманізм. Видатний дослідник феномену шаманізму Мірча Еліаде (Eliade, 1907-1986) на схилі життя шкодував, що йому вже не до снаги простежити сліди шаманських вірувань у спадщині східнослов’янських народів, радив філософам, релігієзнавцям звернутися до цієї цікавої проблеми. Але й на сьогодні феномен шаманізму взагалі чомусь не здобувся
на увагу українських учених. О. Огнєва у рецензії на книгу “V. Tkacz with Sayan Zambalov and Wanda Phipps. Shanar. Dedicated Ritual of Buryat Shaman in Siberia as conducted by Bair Rinchinov”. /Parabola Booke. N-Y. 2002.192 p. [1, 158-161] пише, що шаманізмом в Україні ніхто не займається. Та й справді, шаманізмом в українській міфологічній свідомості ніхто ніколи не цікавився.
Вивчення цієї проблеми має певні труднощі, з огляду на брак прямих достотних спостережень й автентичних текстів. Тож і висновки мають бути дуже обережними, виваженими і, природно, мати характер вірогідності. Задавністю надзвичайно важко встановлювати справжній зміст духовних, духовно-психічних явищ, їх наявність чи відсутність. До того ж, існуючі
в науці чи в суспільній свідомості стереотипи можуть стати більшою перепоною, ніж брак надійних джерел.
Наприклад, жіночі статуетки, знайдені у поселеннях часів трипільської доби, ми звично називаємо зображеннями богинь. Але чи так це насправді? Те, що в основі цих зображень лежить архетип жінки, що такі артефакти відповідають матріархальному соціуму, можна стверджувати більш-менш впевнено. Але чи були це богині – важко встановити. Чи були вони об’єктом поклоніння – відповісти ствердно вельми проблематично. Можливо, це були не богині, а духи жіночого роду, як це ми часто спостерігаємо в архаїчній культурі племен Сибіру, Центральної й Південно-Східної Азії
