Пт Июн 07, 2024 12:12 am автор мерзавка
Народні знання
Магія — найархаїчніша частка українського фольклору, яка зберегла різні типи первісних релігійних вірувань: віра в магічні властивості імітаційних рухів, людської мови, анімістичні уявлення.
Найбільш поширена магія словесна, якою пройнята значна частина обрядового фольклору. її пережитки у вигляді поетичних тропів зустрічаємо в родинно-побутових піснях та піснях про кохання, на її основі будуються сюжети казок та легенд. Збереглась вона і в чистому вигляді у формі замовлянь, заклинань, прокльонів, шептань тощо. Зафіксована словесна магія й у повір'ях та магічних діях. Щоб не переобтяжувати розповідь великою кількістю прикладів, магія лікувальна виділена окремим розділом, деякі з магічних повір'їв та ритуалів описані в календарі народних свят. Отже, цей розділ буде присвячено деяким видам народної магії.
Баба-сповитуха (баба-повитуха, пупорізка, баба-бранка, бранна баба, баба пупова) — жінка, яка запрошувалася до породіллі, коли народжувалася дитина і справляли рожаничний бенкет. Свято це було своєрідною жертвою Пречистій Діві. На цій обрядовій трапезі подавали хліб, сир, мед та вино. Бабу-сповитуху до хати запрошував чоловік жінки. Баба не могла відмовити, бо то, вважалося, Божа праця. До хати, де лежала породілля, вона приходила з м ’ятличком — шматочком, відірваним від намітки — і хлібом — символом багатства та щастя.
Вінчик-м’ятличок кладуть на голівку немовляти одразу ж після першої купелі, що знаменує завершення утробного життя дитини. По народженні дитини баба-сповитуха перерізувала пупик: у хлопчика сокиркою, а в дівчинки гребенем, щоб прихилити дитину до господарства, та обов’язково обмазувала пупик, аби швидше заживав, відваром чорної тополі. Особливе значення надавалося першій купелі, над якою чаклувала баба-повитуха. Готуючи купіль, вона додавала до неї «свяченого зілля»; у купіль дівчинки клала меду, квітів і трохи молока (щоб була гарною), а в купіль хлопчика — корінь дев’ясилу (щоб сильним був). Кожен, хто приходив до хати під час цього ритуалу, мав кинути у купіль монету на щастя.
Коли роди проходили тяжко, тоді в хаті відчинялося все, що можна відчинити: вікна, двері, скрині, розв’язувались усі вузли — щоб так само відчинився і розв’язався вихід очікуваної дитини.
Баби-сповитухи знали безліч різних замовлянь від злих людей та проклятих очей. Вони знали зілля, яке клали в постіль породіллі як оберіг від нечистої сили. Протягом шести тижнів після пологів мати повинна була класти це зілля за пазуху, коли виходила на люди.
У народі можна почути оповідь, як баба-повитуха приймала дитину в чорта. Коли закінчила вона своє діло, нечистий сказав: «Підемо в комору, я тобі за працю заплачу». А новонароджений чортик штовхнув бабу і шепнув їй на вухо: «Не бери, бабульо, золота — бери розпечений жар!» Прийшла баба до комори, дивиться — над дверима висить шкура, і який чорт не йде туди, всякий хапається лапою спочатку за шкуру, а потім за свої очі. От і баба так само зробила: доторкнулася рукою до шкури, потім до очей; увійшла в комору — і що ж? Чудо, та й годі! Що в лівому оці бачилося золотом, то у правому здавалося розпеченим жаром, і навпаки: де ліве око бачило розпечене вугілля, там правому видавалися золоті гроші.
В Україні померлій бабі-повитусі клали у труну палицю і прив’язували до пояса хустинку з маком; на тому світі, казали, нападуть на неї діти (душі померлих) за те, що допомагала їм родитися для гіркого земного життя, і якщо вона не встигне відбитися палицею, то щоб розкидала мак; поки діти підбирали макове зерно, повивальна бабка тим часом старалася від них утекти.
Білоруси вірили, що коли вкрасти шматок весільного короваю, то молоді будуть безплідними. Для попередження безплідності на весіллі молоду саджали на діжу, торкалися молодого хлібною лопатою, вдаряли молодих мішком з-під борошна тощо. Використовували у їжу тварин, які символізують плодючість: підмішували кров зайця, чорного півня, з’їдали серце їжака, статеві органи кабана, зайця, півня.
Магія — найархаїчніша частка українського фольклору, яка зберегла різні типи первісних релігійних вірувань: віра в магічні властивості імітаційних рухів, людської мови, анімістичні уявлення.
Найбільш поширена магія словесна, якою пройнята значна частина обрядового фольклору. її пережитки у вигляді поетичних тропів зустрічаємо в родинно-побутових піснях та піснях про кохання, на її основі будуються сюжети казок та легенд. Збереглась вона і в чистому вигляді у формі замовлянь, заклинань, прокльонів, шептань тощо. Зафіксована словесна магія й у повір'ях та магічних діях. Щоб не переобтяжувати розповідь великою кількістю прикладів, магія лікувальна виділена окремим розділом, деякі з магічних повір'їв та ритуалів описані в календарі народних свят. Отже, цей розділ буде присвячено деяким видам народної магії.
Баба-сповитуха (баба-повитуха, пупорізка, баба-бранка, бранна баба, баба пупова) — жінка, яка запрошувалася до породіллі, коли народжувалася дитина і справляли рожаничний бенкет. Свято це було своєрідною жертвою Пречистій Діві. На цій обрядовій трапезі подавали хліб, сир, мед та вино. Бабу-сповитуху до хати запрошував чоловік жінки. Баба не могла відмовити, бо то, вважалося, Божа праця. До хати, де лежала породілля, вона приходила з м ’ятличком — шматочком, відірваним від намітки — і хлібом — символом багатства та щастя.
Вінчик-м’ятличок кладуть на голівку немовляти одразу ж після першої купелі, що знаменує завершення утробного життя дитини. По народженні дитини баба-сповитуха перерізувала пупик: у хлопчика сокиркою, а в дівчинки гребенем, щоб прихилити дитину до господарства, та обов’язково обмазувала пупик, аби швидше заживав, відваром чорної тополі. Особливе значення надавалося першій купелі, над якою чаклувала баба-повитуха. Готуючи купіль, вона додавала до неї «свяченого зілля»; у купіль дівчинки клала меду, квітів і трохи молока (щоб була гарною), а в купіль хлопчика — корінь дев’ясилу (щоб сильним був). Кожен, хто приходив до хати під час цього ритуалу, мав кинути у купіль монету на щастя.
Коли роди проходили тяжко, тоді в хаті відчинялося все, що можна відчинити: вікна, двері, скрині, розв’язувались усі вузли — щоб так само відчинився і розв’язався вихід очікуваної дитини.
Баби-сповитухи знали безліч різних замовлянь від злих людей та проклятих очей. Вони знали зілля, яке клали в постіль породіллі як оберіг від нечистої сили. Протягом шести тижнів після пологів мати повинна була класти це зілля за пазуху, коли виходила на люди.
У народі можна почути оповідь, як баба-повитуха приймала дитину в чорта. Коли закінчила вона своє діло, нечистий сказав: «Підемо в комору, я тобі за працю заплачу». А новонароджений чортик штовхнув бабу і шепнув їй на вухо: «Не бери, бабульо, золота — бери розпечений жар!» Прийшла баба до комори, дивиться — над дверима висить шкура, і який чорт не йде туди, всякий хапається лапою спочатку за шкуру, а потім за свої очі. От і баба так само зробила: доторкнулася рукою до шкури, потім до очей; увійшла в комору — і що ж? Чудо, та й годі! Що в лівому оці бачилося золотом, то у правому здавалося розпеченим жаром, і навпаки: де ліве око бачило розпечене вугілля, там правому видавалися золоті гроші.
В Україні померлій бабі-повитусі клали у труну палицю і прив’язували до пояса хустинку з маком; на тому світі, казали, нападуть на неї діти (душі померлих) за те, що допомагала їм родитися для гіркого земного життя, і якщо вона не встигне відбитися палицею, то щоб розкидала мак; поки діти підбирали макове зерно, повивальна бабка тим часом старалася від них утекти.
Білоруси вірили, що коли вкрасти шматок весільного короваю, то молоді будуть безплідними. Для попередження безплідності на весіллі молоду саджали на діжу, торкалися молодого хлібною лопатою, вдаряли молодих мішком з-під борошна тощо. Використовували у їжу тварин, які символізують плодючість: підмішували кров зайця, чорного півня, з’їдали серце їжака, статеві органи кабана, зайця, півня.
