Пт Июн 07, 2024 12:12 am автор мерзавка
Світ сотворений багато мільярдів років тому, так багато, що людина не здатна
збагнути цю цифру. Ніяке 7507 -8 -9... нас не задовольнить, бо й це літочислення
вигадали у Візантії. Краще почнімо з писанки...
Сьогодні Великодня писанка відома у всьому світі як культурний символ України.
Але не всім відомо, що донедавна християнська церква люто боролася проти
Великодніх писанок, крашанок і короваїв. Заборонивши їх ще в Х столітті
після насильницького впровадження чужої віри, попи впродовж майже семисот
років накладали покарання на українських селян, які щороку з настанням
весняного рівнодення, коли літнє світло перемагає зимову темряву, відправляли
обряд причастя до космічного Воскресіння Світла. Про крашанки й писанки
писав християнський чернець Іван Вишенський, який у важкий для України
час втік до греків на гору Афон, щоб звідти посилати своїм землякам повчання:
"пироги
і яйця надгробні всюди ліквідуйте" (1599 рік). Чому ж народ так вперто
справляв цей Звичай, навіть уже забувши значення писанки? Адже попи доклали
чимало зусиль для того, щоб аж у кінці ХVIII – на початку ХІХ ст. народ
повірив, що яйце є символом воскресіння юдея Ієшуа (Ісуса). Для тих, хто
не знає, скажемо, що в Іудеї нема й ніколи не було звичаю писати писанки,
чи красити крашанки, тим більше – пекти пухкі Великодні короваї. Кочовий
скотарський народ не знав хліборобства.
Чому ж українці досі пишуть писанки й споживають крашанки? Нині ми сказали
б, що це генетична пам'ять. Так, саме родова пам'ять, яка існувала в підсвідомості
українців, дає їм змогу, навіть будучи насильно охрещеними, виконувати
той Предківський Звичай давньої віри: поминати своїх покійних родичів крашанками
– символом їхнього (а не Ісусового) воскресіння. Завдяки Велесовій Книзі
ми знаємо, що душа покійного йде до Лук Сварожих (в небесний Рай), де "перебуде
якийсь час і отримає нове тіло". Тоді Сварог посилає цю душу знов на
Землю для втілення в українських немовлятах. Таким чином воскресіння означає
кругообіг душ через три світи: людський (Ява), потойбічний (Нава), Божественний
(Права). Отже, споживання Великодніх крашанок – магічний обряд викликання
цих душ до життя!
Тільки у Велесовій Книзі знаходимо пояснення істинного значення Великодньої
писанки. Цьому присвячена вся перша дошка: "Се бо Дажбог створив нам
яйце, яке є світ-зоря, що нам сяє. І в тій безодні повісив Дажбог землю
нашу, аби тая удержана була. Так це душі Пращурів суть і ті світять нам
зорями од Іру". Ось наша рідна Веда про Сотворення Світу. Саме наш
рідний Дажбог сотворив яйце – універсальний зародок всього живого на Землі
й у Всесвіті, і сама Земля наша нагадує Великодню писанку. Тоді Дажбог
повісив Землю-писанку в безмежному Всесвіті й влаштував так, щоб вона була
"удержана". А тримають її Душі Пращурів наших (духовна сила, енергія),
які світять нам зорями з Вирію – Раю, тобто країни Предків. Духовна сила
Пращурів підтримується нашою пам'яттю, молитвами Рідної Віри. Коли ж народ
забуває про свій зв'язок поколінь, тоді відбувається непоправне – зникає
Рід (народ, нація). Тому Волхви нагадують і застерігають: "Це душі Пращурів
наших од Іру дивляться на нас і там від жалю плачуть, і дорікають нам,
що не берегли ми Прави, Нави і Яви, не берегли Богів, а ще й глузували.
Це істинно, що недостойні бути Дажбожими Внуками!" (1).
Отже, ще задовго до Коперніка наші Пращури знали, що Земля не стоїть на
трьох слонах, а крутиться в космічній "безодні", і що вона не плоска, а
кругла, як яйце. Знали вони й про ту силу, яка "удержує" цей космічний
рух, тобто правує (керує) Всесвітом. Цю силу вони називали Прав, або Права.
Саме закони Права нагадує автор першої дошки Велесової Книги своїм сучасникам,
а заразом і нам, своїм нащадкам, він дорікає за те, що стали соромитись
свого рідного віровчення: "Даремно забули доблесні наші старі часи,
бо куди йдемо – не відаєм. А так, озираємось назад і речемо: невже ми устидилися
Наву, Праву, Яву знати і навколишнє відати й думати?"
Космогонічні колядки українців поглиблюють і доповнюють наші знання про
Сотворення Світу. Співані на Різдвяному славленні пісні є найпершою урочистою
частиною обряду, коли гурт колядників, первісно Волхвів (служителів культу)
виспівував святе Вчення про Сотворення Світу.
Серед безмежного космічного моря росте Дерево Світу (явір, клен, дуб),
на ньому сидять голуби (символи Різдва, творці-деміурги) і "радоньку радять,
як Світ сновати". З моря дістають матеріал для створення Неба, Сонця, Місяця
й Зірок. Різдвяний птах (сокіл, голуб, орел) – символ духовної сили Отця
Сварога, тобто його Святий Дух. Ці образні порівняння, незважаючи на свою
високу поетичність, водночас ані трохи не розходяться зі строго науковими
знаннями про сотворення Світу з первісного хаосу (безмежного моря), з якого
духовна потужність Бога-Творця (птах) дістає на поверхню всі елементи космічного
ладу (Землю, Місяць, зірки).
Друга колядка розповідає про Сотворення Землі: сокіл пірнає у воду, щоб
дістати "троє насіння": перше насіння – чорна землиця, друге насіння –
яра пшениця, третє насіння – зелена травиця... Символіка зрозуміла: насіння
є тим універсальним зародком життя, з якого, знову-таки завдяки силі Божественного
бажання, з'являються на світ землиця, пшениця і травиця. Ці колядки побутують
і нині.
Та існує чимало священних текстів, які вже перекручено втручанням чужовір'я.
Однак, їх можна очистити, знаючи Рідне Віровчення. Так відтворена картина
Божественної Братчини, що відбувається на Небі. Боги сідають за стіл, головує
Сварог-Отець. Боги помічають, що серед них нема Святого Різдва. Сварог
посилає свого сина Перуна, щоб приніс Святе Різдво. Перун спускається на
землю й зустрічає сиве голуб'я, в якого з рота полум'я йде, з очей іскри
скачуть. Зустрічаються дві вогненні стихії. Перун лякається, не впізнавши
Різдвяного птаха. Вогненний птах Сонця сильніший навіть від вогненної блискавки
Перуна. Сварог дорікає Перунові за те, що не приніс Святого Різдва: "Ото
ж і було Святеє Різдво. Було б його на руки взяти, сюди принести, на стіл
покласти, зрадувалися б усі свята, що перед ними Святеє Різдво сіло...
Ой устаньмо, та й помолімося, Святому Різдву поклонімося!" Ця колядка
доповнює текст Велесової Книги про Сотворення Світу.
Збільшення дня після зимового сонцестояння символізує Сотворення Світу
(світла) і супроводжується співом священних текстів. Дванадцять Різдвяних
страв на столі є жертвопринесенням усім місяцям року, тобто Богам-Сварожичам,
покровителям дванадцяти свят Кола Сварожого. Урочисте внесення Дідуха (житнього
снопа) є головним обрядом на честь Святого Духа наших Пращурів, які тримають
нашу Землю своєю духовною силою. Тому й споживання Куті (пшеничної каші)
символізує вічність нашого Роду, і є магією родючості.
збагнути цю цифру. Ніяке 7507 -8 -9... нас не задовольнить, бо й це літочислення
вигадали у Візантії. Краще почнімо з писанки...
Сьогодні Великодня писанка відома у всьому світі як культурний символ України.
Але не всім відомо, що донедавна християнська церква люто боролася проти
Великодніх писанок, крашанок і короваїв. Заборонивши їх ще в Х столітті
після насильницького впровадження чужої віри, попи впродовж майже семисот
років накладали покарання на українських селян, які щороку з настанням
весняного рівнодення, коли літнє світло перемагає зимову темряву, відправляли
обряд причастя до космічного Воскресіння Світла. Про крашанки й писанки
писав християнський чернець Іван Вишенський, який у важкий для України
час втік до греків на гору Афон, щоб звідти посилати своїм землякам повчання:
"пироги
і яйця надгробні всюди ліквідуйте" (1599 рік). Чому ж народ так вперто
справляв цей Звичай, навіть уже забувши значення писанки? Адже попи доклали
чимало зусиль для того, щоб аж у кінці ХVIII – на початку ХІХ ст. народ
повірив, що яйце є символом воскресіння юдея Ієшуа (Ісуса). Для тих, хто
не знає, скажемо, що в Іудеї нема й ніколи не було звичаю писати писанки,
чи красити крашанки, тим більше – пекти пухкі Великодні короваї. Кочовий
скотарський народ не знав хліборобства.
Чому ж українці досі пишуть писанки й споживають крашанки? Нині ми сказали
б, що це генетична пам'ять. Так, саме родова пам'ять, яка існувала в підсвідомості
українців, дає їм змогу, навіть будучи насильно охрещеними, виконувати
той Предківський Звичай давньої віри: поминати своїх покійних родичів крашанками
– символом їхнього (а не Ісусового) воскресіння. Завдяки Велесовій Книзі
ми знаємо, що душа покійного йде до Лук Сварожих (в небесний Рай), де "перебуде
якийсь час і отримає нове тіло". Тоді Сварог посилає цю душу знов на
Землю для втілення в українських немовлятах. Таким чином воскресіння означає
кругообіг душ через три світи: людський (Ява), потойбічний (Нава), Божественний
(Права). Отже, споживання Великодніх крашанок – магічний обряд викликання
цих душ до життя!
Тільки у Велесовій Книзі знаходимо пояснення істинного значення Великодньої
писанки. Цьому присвячена вся перша дошка: "Се бо Дажбог створив нам
яйце, яке є світ-зоря, що нам сяє. І в тій безодні повісив Дажбог землю
нашу, аби тая удержана була. Так це душі Пращурів суть і ті світять нам
зорями од Іру". Ось наша рідна Веда про Сотворення Світу. Саме наш
рідний Дажбог сотворив яйце – універсальний зародок всього живого на Землі
й у Всесвіті, і сама Земля наша нагадує Великодню писанку. Тоді Дажбог
повісив Землю-писанку в безмежному Всесвіті й влаштував так, щоб вона була
"удержана". А тримають її Душі Пращурів наших (духовна сила, енергія),
які світять нам зорями з Вирію – Раю, тобто країни Предків. Духовна сила
Пращурів підтримується нашою пам'яттю, молитвами Рідної Віри. Коли ж народ
забуває про свій зв'язок поколінь, тоді відбувається непоправне – зникає
Рід (народ, нація). Тому Волхви нагадують і застерігають: "Це душі Пращурів
наших од Іру дивляться на нас і там від жалю плачуть, і дорікають нам,
що не берегли ми Прави, Нави і Яви, не берегли Богів, а ще й глузували.
Це істинно, що недостойні бути Дажбожими Внуками!" (1).
Отже, ще задовго до Коперніка наші Пращури знали, що Земля не стоїть на
трьох слонах, а крутиться в космічній "безодні", і що вона не плоска, а
кругла, як яйце. Знали вони й про ту силу, яка "удержує" цей космічний
рух, тобто правує (керує) Всесвітом. Цю силу вони називали Прав, або Права.
Саме закони Права нагадує автор першої дошки Велесової Книги своїм сучасникам,
а заразом і нам, своїм нащадкам, він дорікає за те, що стали соромитись
свого рідного віровчення: "Даремно забули доблесні наші старі часи,
бо куди йдемо – не відаєм. А так, озираємось назад і речемо: невже ми устидилися
Наву, Праву, Яву знати і навколишнє відати й думати?"
Космогонічні колядки українців поглиблюють і доповнюють наші знання про
Сотворення Світу. Співані на Різдвяному славленні пісні є найпершою урочистою
частиною обряду, коли гурт колядників, первісно Волхвів (служителів культу)
виспівував святе Вчення про Сотворення Світу.
Серед безмежного космічного моря росте Дерево Світу (явір, клен, дуб),
на ньому сидять голуби (символи Різдва, творці-деміурги) і "радоньку радять,
як Світ сновати". З моря дістають матеріал для створення Неба, Сонця, Місяця
й Зірок. Різдвяний птах (сокіл, голуб, орел) – символ духовної сили Отця
Сварога, тобто його Святий Дух. Ці образні порівняння, незважаючи на свою
високу поетичність, водночас ані трохи не розходяться зі строго науковими
знаннями про сотворення Світу з первісного хаосу (безмежного моря), з якого
духовна потужність Бога-Творця (птах) дістає на поверхню всі елементи космічного
ладу (Землю, Місяць, зірки).
Друга колядка розповідає про Сотворення Землі: сокіл пірнає у воду, щоб
дістати "троє насіння": перше насіння – чорна землиця, друге насіння –
яра пшениця, третє насіння – зелена травиця... Символіка зрозуміла: насіння
є тим універсальним зародком життя, з якого, знову-таки завдяки силі Божественного
бажання, з'являються на світ землиця, пшениця і травиця. Ці колядки побутують
і нині.
Та існує чимало священних текстів, які вже перекручено втручанням чужовір'я.
Однак, їх можна очистити, знаючи Рідне Віровчення. Так відтворена картина
Божественної Братчини, що відбувається на Небі. Боги сідають за стіл, головує
Сварог-Отець. Боги помічають, що серед них нема Святого Різдва. Сварог
посилає свого сина Перуна, щоб приніс Святе Різдво. Перун спускається на
землю й зустрічає сиве голуб'я, в якого з рота полум'я йде, з очей іскри
скачуть. Зустрічаються дві вогненні стихії. Перун лякається, не впізнавши
Різдвяного птаха. Вогненний птах Сонця сильніший навіть від вогненної блискавки
Перуна. Сварог дорікає Перунові за те, що не приніс Святого Різдва: "Ото
ж і було Святеє Різдво. Було б його на руки взяти, сюди принести, на стіл
покласти, зрадувалися б усі свята, що перед ними Святеє Різдво сіло...
Ой устаньмо, та й помолімося, Святому Різдву поклонімося!" Ця колядка
доповнює текст Велесової Книги про Сотворення Світу.
Збільшення дня після зимового сонцестояння символізує Сотворення Світу
(світла) і супроводжується співом священних текстів. Дванадцять Різдвяних
страв на столі є жертвопринесенням усім місяцям року, тобто Богам-Сварожичам,
покровителям дванадцяти свят Кола Сварожого. Урочисте внесення Дідуха (житнього
снопа) є головним обрядом на честь Святого Духа наших Пращурів, які тримають
нашу Землю своєю духовною силою. Тому й споживання Куті (пшеничної каші)
символізує вічність нашого Роду, і є магією родючості.
