Ср Авг 23, 2023 3:06 am автор Феруза
Поява на світ нового члена сім'ї була для всієї родини великою радісною подією і відповідно оформлювалась різноманітними обрядами.
Хранителькою обрядів була баба-повитуха, яка не лише допомагала породіллі, а й виконувала різноманітні функції ритуального характеру. Вона була своєрідною жрицею, яка вводила дитину в рід, виступала посередницею між родиною і церквою.
Для родильної обрядності українців властиві певна система символів із залишками язичницьких, вірувань. У ролі цих символів традиційно виступала вода, вогонь, земля, предмети рослинного і тваринного світу, їжа, питво, вироби з металу. Досліджуючи традиції родинної обрядності, неважко помітити відгомін язичницьких культів насамперед по відношенню до води.
Це обряд «зливок» — очищення водою баби-повитухи і породіллі. Обливаючи руки і лип водою, взятою з криниці до схід сонця, повитуха промовляє заклинання: «Вода-водиця, водиця Уляниця, ти очищаєш гори, каміння, луги і береги. Обмий, очисть душу (називається ім'я породіллі) од всякогі скудства, паскудства, всякої напасті».
За цим обрядом наступала черга обряду відвідання породіллі і святкування родин.
На Україні вони мали специфічно жіночий характер, чоловіки участі у ньому не брали. Святкувались родини у регіонам України по-різному, але в усіх випадках обов'язковим елементом обряду була так звана бабина каша. Жінки приносили на родини горщики каші з молоком або цю кашу готувала баба-повитуха як головну страву ритуального бенкету на честь духів — заступників жінки і новонародженого.
Горщечок з кашею прикрашали «квіткою» — букетиком з пшеничне колосків і кетяга калини, наприкінці свята цей горщечок розбивали. Ця жертовна страва у часи язичництва призначалась благодійному началу природи і життя — Роду і Рожаниці.
Баба-повитуха у цьому обряді виконувала роль жриці міфологічних втілень культу природи. Слідкуючи за звичаями, повитуха повинна була виконати всі традиційні приписи, нічого не забути, інакше її могли звинуватити у злому умислі. Повивальна бабка перерізала пуповину на сокирі чи книжці, якщо це був хлопчик, та на гребені від прядки, якщо це була дівчинка. Цим самим вона, за народними уявленнями, давала дитині спрямування майбутньої долі, розум та працьовитість.
Коли дитину вкладали у колиску, в головах викладали хліб — знак життя — та ніж — на охорону від злих сил. Баба вчила молоду матір прийомів догляду і захисту дитини та себе. Так, протягом шести місяців біля породіллі й немовляти повинно знаходитись щось залізне, а також охоронне зілля, з яким не можна було розлучатись увесь цей час. Обов'язком повитухи була і пізніша традиція дарування попові курки та пшона, доставки «імені й молитви», домовленість про день хрещення.
Хранителькою обрядів була баба-повитуха, яка не лише допомагала породіллі, а й виконувала різноманітні функції ритуального характеру. Вона була своєрідною жрицею, яка вводила дитину в рід, виступала посередницею між родиною і церквою.
Для родильної обрядності українців властиві певна система символів із залишками язичницьких, вірувань. У ролі цих символів традиційно виступала вода, вогонь, земля, предмети рослинного і тваринного світу, їжа, питво, вироби з металу. Досліджуючи традиції родинної обрядності, неважко помітити відгомін язичницьких культів насамперед по відношенню до води.
Це обряд «зливок» — очищення водою баби-повитухи і породіллі. Обливаючи руки і лип водою, взятою з криниці до схід сонця, повитуха промовляє заклинання: «Вода-водиця, водиця Уляниця, ти очищаєш гори, каміння, луги і береги. Обмий, очисть душу (називається ім'я породіллі) од всякогі скудства, паскудства, всякої напасті».
За цим обрядом наступала черга обряду відвідання породіллі і святкування родин.
На Україні вони мали специфічно жіночий характер, чоловіки участі у ньому не брали. Святкувались родини у регіонам України по-різному, але в усіх випадках обов'язковим елементом обряду була так звана бабина каша. Жінки приносили на родини горщики каші з молоком або цю кашу готувала баба-повитуха як головну страву ритуального бенкету на честь духів — заступників жінки і новонародженого.
Горщечок з кашею прикрашали «квіткою» — букетиком з пшеничне колосків і кетяга калини, наприкінці свята цей горщечок розбивали. Ця жертовна страва у часи язичництва призначалась благодійному началу природи і життя — Роду і Рожаниці.
Баба-повитуха у цьому обряді виконувала роль жриці міфологічних втілень культу природи. Слідкуючи за звичаями, повитуха повинна була виконати всі традиційні приписи, нічого не забути, інакше її могли звинуватити у злому умислі. Повивальна бабка перерізала пуповину на сокирі чи книжці, якщо це був хлопчик, та на гребені від прядки, якщо це була дівчинка. Цим самим вона, за народними уявленнями, давала дитині спрямування майбутньої долі, розум та працьовитість.
Коли дитину вкладали у колиску, в головах викладали хліб — знак життя — та ніж — на охорону від злих сил. Баба вчила молоду матір прийомів догляду і захисту дитини та себе. Так, протягом шести місяців біля породіллі й немовляти повинно знаходитись щось залізне, а також охоронне зілля, з яким не можна було розлучатись увесь цей час. Обов'язком повитухи була і пізніша традиція дарування попові курки та пшона, доставки «імені й молитви», домовленість про день хрещення.
