Пт Июн 07, 2024 12:12 am автор мерзавка
Вересень (Всічення Голови, Семена, Друга Пречиста)
11 вересня — свято Всічення Голови святого Пророка Предтечі й хрестителя Господнього Івана, або, як кажуть у народі, Головосіка. Це єдиний день за весь рік, коли не дозволяється їсти борщ. Цього дня не можна брати до рук сокири, пилки, ножа, навіть хліб ламають руками. Особливо ж сувора заборона стосується різання всього, що нагадує голову, наприклад, капусти. Кажуть: «Якщо зрізати головку капусти в цей день, то може потекти кров».
14 вересня — свято Преподобного Симеона Столпника, а по-народному — Семена. Церква свого часу, пристосовуючись до хліборобського побуту, запровадила святкування Нового року саме цього дня, але це не прижилось, оскільки відставало від дійсного завершення циклу хліборобських робіт та дня осіннього рівнодення (23 вересня), якому, за уявленнями язичників, передувало повне очищення природи і людини. А взагалі, Семена — давнє народне свято, пов'язане із посвятою хлопчиків у воїни.
У цей день справляли пострижини хлопців і вперше садовили їх на коней. Давнім народним було і Свято Свічки, яке у XI ст. стало народним київським базарним святом. На базарі в ніч на Семена міщани святкували весілля свічки і ляльки.
Обирали матір, батька, бояр, дружок і розігрували за всіма законами обряду весілля свічки. Розходились із піснями о 1—2-й годині ночі. Вдома до ранку при свічці весело вечеряли, пили, співали і грали. Така увага до свічки невипадкова: в обряді відображене язичницьке ставлення до всього, що так чи інакше уособлювало сонячне світло.
Весілля свічки тривало цілий тиждень до Другої Пречистої, але вже без бучних містерій на базарах.
21 вересня — свято Різдва Пресвятої Богородиці, по-народному — Друга Пречиста, ще його називали днем рожениць. У цьому святі тісно переплелось поганське уявлення про щедротність пори, очищеної Сонцем, і християнська віра у здатність Богородиці вплинути на продовження роду. Недаремно цього дня жінки, у яких немає дітей, справляли обіди — відгомін жертвоприношень Берегині — покровительці роду, запрошували на цей обід бідних, щоб ті молилися Богородиці за її діти.
27 вересня — свято Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього, у народі — Здвиження. З цим святом народна традиція пов'язує зміни в природі : здвиг Землі з літа на зиму та поступове завмирання активного життя в лісах та полях. Залягають на зимову сплячку звірі, доцвітають останні осінні квіти, птахи відлітають у вирій, першою, за новір'ями, летить зозуля, бо у неї ключі від вирію — теплої країни, де живуть птахи і змії взимку.
Чоловіки домолочують на токах хліб. Починаються осінні поминки предків, пов'язані з проводами природи, яка завмирала на зиму.
Жовтень (Покрова)
14 жовтня — свято Покрови Пресвятої Богородиці, або ж просто Покрова. Це старовинне народне свято, пов'язане з культом поминання предків та творення нових родин, свято закінчення хліборобського циклу робіт, коли завершувались всі польові роботи.
На Покрову справлялась переважна більшість весіль. За прадавньою традицією вважалось, ще осінь — найблагодатніша для весільних гулянь пора Із давнини прийшло переконання, що як Покрова накриває траву листям, землю снігом, а воду льодом, так і дівчат повинна накрити вона шлюбним вінцем Звідси і численні замовляння: «Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби; не залишилась дівкою».
Крім того, від козацьких часів Покрова була національним святом, оскільки запорозькі козак вважали святу Покрову своєю покровителькою, а значить, і покровителькою всієї України.
Листопад (Пилипівка)
Від Покрови до Пилипа (27 листопада) на Україні споконвіку справляли весілля. У цей час люд займалися хатньою роботою: жінки пряли, а чоловіки домолочували у клунях хліб. Потім починалась Пилипівка — піст, а для неодружених молоди людей — вечорниці та досвітки, можливість ближче познайомитись один з одним та вибрати собі пару до вподоби. Від Пилипівки починались і сватання, які тривали до Дмитра.
11 вересня — свято Всічення Голови святого Пророка Предтечі й хрестителя Господнього Івана, або, як кажуть у народі, Головосіка. Це єдиний день за весь рік, коли не дозволяється їсти борщ. Цього дня не можна брати до рук сокири, пилки, ножа, навіть хліб ламають руками. Особливо ж сувора заборона стосується різання всього, що нагадує голову, наприклад, капусти. Кажуть: «Якщо зрізати головку капусти в цей день, то може потекти кров».
14 вересня — свято Преподобного Симеона Столпника, а по-народному — Семена. Церква свого часу, пристосовуючись до хліборобського побуту, запровадила святкування Нового року саме цього дня, але це не прижилось, оскільки відставало від дійсного завершення циклу хліборобських робіт та дня осіннього рівнодення (23 вересня), якому, за уявленнями язичників, передувало повне очищення природи і людини. А взагалі, Семена — давнє народне свято, пов'язане із посвятою хлопчиків у воїни.
У цей день справляли пострижини хлопців і вперше садовили їх на коней. Давнім народним було і Свято Свічки, яке у XI ст. стало народним київським базарним святом. На базарі в ніч на Семена міщани святкували весілля свічки і ляльки.
Обирали матір, батька, бояр, дружок і розігрували за всіма законами обряду весілля свічки. Розходились із піснями о 1—2-й годині ночі. Вдома до ранку при свічці весело вечеряли, пили, співали і грали. Така увага до свічки невипадкова: в обряді відображене язичницьке ставлення до всього, що так чи інакше уособлювало сонячне світло.
Весілля свічки тривало цілий тиждень до Другої Пречистої, але вже без бучних містерій на базарах.
21 вересня — свято Різдва Пресвятої Богородиці, по-народному — Друга Пречиста, ще його називали днем рожениць. У цьому святі тісно переплелось поганське уявлення про щедротність пори, очищеної Сонцем, і християнська віра у здатність Богородиці вплинути на продовження роду. Недаремно цього дня жінки, у яких немає дітей, справляли обіди — відгомін жертвоприношень Берегині — покровительці роду, запрошували на цей обід бідних, щоб ті молилися Богородиці за її діти.
27 вересня — свято Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього, у народі — Здвиження. З цим святом народна традиція пов'язує зміни в природі : здвиг Землі з літа на зиму та поступове завмирання активного життя в лісах та полях. Залягають на зимову сплячку звірі, доцвітають останні осінні квіти, птахи відлітають у вирій, першою, за новір'ями, летить зозуля, бо у неї ключі від вирію — теплої країни, де живуть птахи і змії взимку.
Чоловіки домолочують на токах хліб. Починаються осінні поминки предків, пов'язані з проводами природи, яка завмирала на зиму.
Жовтень (Покрова)
14 жовтня — свято Покрови Пресвятої Богородиці, або ж просто Покрова. Це старовинне народне свято, пов'язане з культом поминання предків та творення нових родин, свято закінчення хліборобського циклу робіт, коли завершувались всі польові роботи.
На Покрову справлялась переважна більшість весіль. За прадавньою традицією вважалось, ще осінь — найблагодатніша для весільних гулянь пора Із давнини прийшло переконання, що як Покрова накриває траву листям, землю снігом, а воду льодом, так і дівчат повинна накрити вона шлюбним вінцем Звідси і численні замовляння: «Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби; не залишилась дівкою».
Крім того, від козацьких часів Покрова була національним святом, оскільки запорозькі козак вважали святу Покрову своєю покровителькою, а значить, і покровителькою всієї України.
Листопад (Пилипівка)
Від Покрови до Пилипа (27 листопада) на Україні споконвіку справляли весілля. У цей час люд займалися хатньою роботою: жінки пряли, а чоловіки домолочували у клунях хліб. Потім починалась Пилипівка — піст, а для неодружених молоди людей — вечорниці та досвітки, можливість ближче познайомитись один з одним та вибрати собі пару до вподоби. Від Пилипівки починались і сватання, які тривали до Дмитра.
