Вс Дек 31, 2023 2:19 am автор Huseyn
Мабуть, кожен добре засвоїв із дитинства бабусині повчання, що не можна ходити в одному черевику або ж лівий узувати на праву ногу (в першому випадку кажуть, що "мама помре", у другому — що "кривим будеш"). Не бажано також ходити обіч стежки по снігу чи болоту, залишаючи свої свіжі сліди (лиха людина може зашкодити здоров'ю). З чим пов'язані такі перестороги, що в цих діях небезпечного, що могло б призвести до таких тяжких наслідків? Подібні вірування притаманні людям у різних куточках земної кулі, й відомі вони були ще за кілька тисячоліть до нашої ери. Так, у хетській міфології вогняно-сонячне божество Телепінус, розгнівавшись на щось, узуло свою праву сандалію на ліву ноіу і... зникло. Від того настала темрява на землі й на небі, птахи більше не співали, квіти не цвіли, люди не посміхалися; згасли вогнища, навкруги запанували морок і сум. Виявляється, сліди на землі, за віруваннями, є ознакою саме живих людей. А їх зникнення розцінювалось як видима ознака загибелі, смерті.
У всіх цих випадках до недобрих наслідків призводить порушення порядку, встановленого в космосі (тобто у створеному з первісного хаосу впорядкованому світі). Порушення — це зміщення звичних просторових координат: центру, правого і лівого. Одягання чи взування навпаки — навиворіт, задом наперед, лівого на праве — знаменує перехід до антисвіту — хаосу або ж потойбіччя. Такі засоби добрі в боротьбі з усілякою нечистю: рятуючись від чаклуна чи відьми, треба бігти, роблячи сліди "задом наперед", щоб спрямувати у протилежний бік вражі сили.
Сліди на землі були визначальною рисою саме живої людини. Невипадково їх зникнення розцінювалося як видима ознака загибелі, нещастя. Красномовне в цьому сенсі прокляття: "Щоб і сліду не лишилося на землі". Згідно з поширеними сибірськими повір'ями, душа небіжчика дізнавалася про свою смерть на сороковий день, виявивши, що трава під нею не хилиться, а на попелі не залишається слідів.
В одній із українських пісень наближення смерті пов'язано зі зникненням слідів. Утрата слідів і поява чорного ворона (уособлення самої смерті або її вісника) — настільки яскрава образна картина, що не потребує додаткового пояснення:
Кровця сліди заливає,
Чорний ворон залітає,
Тоту кровцю ізпиває.
Водночас багатьом релігіям світу властиве пошанування відбитку ноги божества або святого. Зображення божественної стопи зустрічається серед наскельних гравюр Північної Європи, що датуються кам'яним віком. Відбиток ноги божества — популярний атрибут давньоєгипетських храмів. Священний слід на плиті можна побачити в Африці. Від Цейлону до Кореї віруючим і досі демонструють відбиток ноги, залишений Буддою на Місяці. В описі мандрів Геродота згадуються знайдені сліди Геракла, за якими простежують шлях героя. Цікаво, що деякі залишені на каменях сліди мають досить великі розміри, хоча переважно вони близькі до нормальної людської стопи (24-32 см) "Слід Геракла" має довжину "два лікті", тобто майже метр. Одна ступня, вирізьблена в Кам'яній могилі, досягає 50 см. У деяких християнських церквах показують слід від ноги Божої Матері, яка побувала в місцях поблизу.
У численних легендах, казках, бувальщинах наголошено на тому, котрі з міфічних істот залишають сліди, а по котрих сліду не зостається. Проте однозначно відповісти на це питання все одно важко. Підсумовуючи наявні фольклорні, етнографічні, літописні "свідчення", можна припустити, що сліди залишають здебільшого нави (мерці), боги, духи або герої, пов'язані з потойбіччям. Розповідають, що на півночі Росії в Чистий четвер (перед Великоднем) для духів померлих готували баню і ставили на долівці страву на ніч. Уранці дивилися на пташині сліди, які залишилися на розсипаному попелі й по них пізнавали, що приходили гості. В ірландській міфології богиня Брігітта у вигляді птаха з людською головою відвідує домашні вогнища сільських мешканців і приносить їм добробут. На попелі вона залишає пташиний слід.
Міфічні істоти, які "залишають сліди", є самі володарями того світу, кимось, хто має з ними родинні зв'язки, або ж тими, хто хоч раз побував "там", як, наприклад, Геракл. Причому сліди, що викарбувалися на камені або на землі, видаються неначе перекинутими у дзеркальному відображенні, відбитими знизу — з-під землі.
Святі слідів зазвичай не залишають. Уже в наш час записане оповідання, як до однієї жінки попросилися на ніч старці. Вона їх покликала вечеряти й постелила. Вони подякували, проте їли своє і спали на своєму. Вранці подорожні зібралися, жінка відчинила двері: надворі було повно снігу. Коли вона після них вийшла на подвір'я — ніде не було й сліду. Жінка здогадалася, що її відвідали святі угодники. У деяких повір'ях і відьма не залишає слідів, навіть на снігу.
Символіка сліду пов'язана з чарівним народженням (див. статтю "Чоботи"), що визначається особливим сакральним значенням ноги, взуття в міфологічних уявленнях. Так, алтайський епічний герой Алтин-хан був зачатий від того, що його батько на полюванні вистрілив у слід велетня. Монгольський Гесер народився тому, що його мати побачила слід богатиря.
В українській казці розповідається про наймичку. Захотіла вона якось пити, а води поблизу не було. Бачить вона: два сліди з водою. Напилася й народила двох близнюків, які росли не по днях, а по годинах. Виросли за сім років і пішли у світ. Відтоді, хоч би де вона жила, прибувало щастя й багатство господарям.
Еротичне значення символіки сліду проступає в підтексті магії замовлянь. Дівчина, яка хоче привернути парубка, "бере землі з-під правої ноги і обсипле його кругом, щоб тягло його до неї, щоб не одходив", або ж замазує до себе в піч землю зі слідом коханого. Так само вчиняє чаклунка Маринка з Добрининим слідом у билині.
Мотив чарування, зокрема зі слідом, поширений у піснях про кохання.
Ой дівчино чорнявая, що ти наробила?
Сліди брала, к серцю клала, що вірно любила.
В іншій пісні:
Ой сліди ж мої, сліди,
До чого ви довели?
Ой довели, довели
До славоньки, до біди.
Прикривання сліду кленовим листям, котіння перснем по сліду мало зіграти приворотну роль (котіння по сліду каменем — відворотну):
Пойду я в лісочок,
Вирву кленовий листочок.
Чи прикрию я своєї
Милої слідочок?
Часто знак від ступні намагалися прикрити, щоб парубка не зачарувала суперниця, не завдала шкоди через слід:
Пусти мене, мамцю, в вишневий садочок.
Та най я си вирву з калини цвіточок.
Та най я закрию милого слідочок,
Щоб вітер не віяв, щоб роса не спала,
Щоб мого милого інша не кохала.
Слід використовувався не лише в чарах кохання, а й у "чорній магії". Та сама Маринка, що в билині спочатку причарувала Добриню, за допомогою слідів богатиря перетворює його на "гнідого тура" або оленя. Вірування про заподіяні через слід шкоду, смерть, хвороби надзвичайно поширені у всьому світі. Литовці закопували слід на кладовищі, сподіваючись, що людина скоро піде за своїм слідом (тобто помре). У росіян свіжі сліди, які залишив злодій, радять зібрати в мішок і повісити на димарі, щоб він висох, як скалка. У нганасанів той, хто задумує заздалегідь помститися комусь, має знайти на землі або на снігу його сліди. Тоді він ріже їх ножем, приказуючи: "Нехай скоро помре". Шотландці втикають цвях у слід людини, якій хочуть зашкодити. Розповідають, начебто одне з міст Франції часто відвідувала чаклунка. Коли за нею хтось ішов і втикав у її сліди ніж, жінка не могла зрушити з місця, доки його не виймали.
Слід застосовувався і як лікувальний матеріал у магічній народній медицині: "Напередодні середи жінка з дому хворого відміряє ниткою довжину його ступні, відрізує п'ять гілок такої ж довжини... потім шукає біля річки камінь... Хворий повертається до сходу, стає правою ногою на поліно..."
У шлюбі має значення, хто першим поставить ногу і зробить слід на весільному рушнику: той владарюватиме в домі. Дівчина, яка виходить заміж, володіє магічною силою, і ця сила виявляється, зокрема, у здатності залишати сліди:
Ой десь би то, дівчинонько,
Ти з паперу звита,
Що ти мене додержала
До білого світу!
Ой з паперу, не з паперу —
З кучерявої м'яти,
Де стояла, розмовляла —
Підківочки знати.
У цьому випадку допомагає розкрити дещо затемнений зміст пісні образ кучерявої м'яти (символ незайманості). В інших піснях наголошується зв'язок слідів на камені з померлими предками, які додають сили своїм живим родичам (здебільшого власник слідів — сирота).
Десь у тебе, дівчинонько,
Та й нерідная мати.
Як ти станеш на камені,
Підківочки знати.
У цій пісні зв'язок із померлою матір'ю очевидний.
Найчастіше стародавній мотив слідів зустрічається в похоронних голосіннях, де він засвідчує ідею відродження, повернення з того світу: "Станьте, мамко, станьте, та походіт по своїм подвір'єчку, та наробіть нам слідочків! Ми будем ті слідочки збирати, будем їх васильчиками обтикати та по тих слідочках вас, мамко, будемо пізнавати!" У давніх похованнях було заведено зображувати на антропоморфних стелах або й просто на камені ступні ніг або сліди, що символізувало вихід із потойбіччя — нове народження.
Жвавий інтерес до теми сліду в його магічному значенні відбився в мові. Частина висловів ("іти слідом", "вислідити", "наслідити", "напасти на слід") своїм корінням сягає доби мисливства й тотемного вшановування звіра. Інші (як "послідовник", "наслідок", "слід охолов", "не залишити й сліду", пов'язані з уявленнями про померлих предків як охоронців роду і про дорогу як шлях до потойбічного світу. Таке ж значення далекої дороги, розлуки надає символові сліду народна пісня:
Нема мого миленького,
Нема його тута!
Посходила по слідоньках
Шавлія і рута.
У всіх цих випадках до недобрих наслідків призводить порушення порядку, встановленого в космосі (тобто у створеному з первісного хаосу впорядкованому світі). Порушення — це зміщення звичних просторових координат: центру, правого і лівого. Одягання чи взування навпаки — навиворіт, задом наперед, лівого на праве — знаменує перехід до антисвіту — хаосу або ж потойбіччя. Такі засоби добрі в боротьбі з усілякою нечистю: рятуючись від чаклуна чи відьми, треба бігти, роблячи сліди "задом наперед", щоб спрямувати у протилежний бік вражі сили.
Сліди на землі були визначальною рисою саме живої людини. Невипадково їх зникнення розцінювалося як видима ознака загибелі, нещастя. Красномовне в цьому сенсі прокляття: "Щоб і сліду не лишилося на землі". Згідно з поширеними сибірськими повір'ями, душа небіжчика дізнавалася про свою смерть на сороковий день, виявивши, що трава під нею не хилиться, а на попелі не залишається слідів.
В одній із українських пісень наближення смерті пов'язано зі зникненням слідів. Утрата слідів і поява чорного ворона (уособлення самої смерті або її вісника) — настільки яскрава образна картина, що не потребує додаткового пояснення:
Кровця сліди заливає,
Чорний ворон залітає,
Тоту кровцю ізпиває.
Водночас багатьом релігіям світу властиве пошанування відбитку ноги божества або святого. Зображення божественної стопи зустрічається серед наскельних гравюр Північної Європи, що датуються кам'яним віком. Відбиток ноги божества — популярний атрибут давньоєгипетських храмів. Священний слід на плиті можна побачити в Африці. Від Цейлону до Кореї віруючим і досі демонструють відбиток ноги, залишений Буддою на Місяці. В описі мандрів Геродота згадуються знайдені сліди Геракла, за якими простежують шлях героя. Цікаво, що деякі залишені на каменях сліди мають досить великі розміри, хоча переважно вони близькі до нормальної людської стопи (24-32 см) "Слід Геракла" має довжину "два лікті", тобто майже метр. Одна ступня, вирізьблена в Кам'яній могилі, досягає 50 см. У деяких християнських церквах показують слід від ноги Божої Матері, яка побувала в місцях поблизу.
У численних легендах, казках, бувальщинах наголошено на тому, котрі з міфічних істот залишають сліди, а по котрих сліду не зостається. Проте однозначно відповісти на це питання все одно важко. Підсумовуючи наявні фольклорні, етнографічні, літописні "свідчення", можна припустити, що сліди залишають здебільшого нави (мерці), боги, духи або герої, пов'язані з потойбіччям. Розповідають, що на півночі Росії в Чистий четвер (перед Великоднем) для духів померлих готували баню і ставили на долівці страву на ніч. Уранці дивилися на пташині сліди, які залишилися на розсипаному попелі й по них пізнавали, що приходили гості. В ірландській міфології богиня Брігітта у вигляді птаха з людською головою відвідує домашні вогнища сільських мешканців і приносить їм добробут. На попелі вона залишає пташиний слід.
Міфічні істоти, які "залишають сліди", є самі володарями того світу, кимось, хто має з ними родинні зв'язки, або ж тими, хто хоч раз побував "там", як, наприклад, Геракл. Причому сліди, що викарбувалися на камені або на землі, видаються неначе перекинутими у дзеркальному відображенні, відбитими знизу — з-під землі.
Святі слідів зазвичай не залишають. Уже в наш час записане оповідання, як до однієї жінки попросилися на ніч старці. Вона їх покликала вечеряти й постелила. Вони подякували, проте їли своє і спали на своєму. Вранці подорожні зібралися, жінка відчинила двері: надворі було повно снігу. Коли вона після них вийшла на подвір'я — ніде не було й сліду. Жінка здогадалася, що її відвідали святі угодники. У деяких повір'ях і відьма не залишає слідів, навіть на снігу.
Символіка сліду пов'язана з чарівним народженням (див. статтю "Чоботи"), що визначається особливим сакральним значенням ноги, взуття в міфологічних уявленнях. Так, алтайський епічний герой Алтин-хан був зачатий від того, що його батько на полюванні вистрілив у слід велетня. Монгольський Гесер народився тому, що його мати побачила слід богатиря.
В українській казці розповідається про наймичку. Захотіла вона якось пити, а води поблизу не було. Бачить вона: два сліди з водою. Напилася й народила двох близнюків, які росли не по днях, а по годинах. Виросли за сім років і пішли у світ. Відтоді, хоч би де вона жила, прибувало щастя й багатство господарям.
Еротичне значення символіки сліду проступає в підтексті магії замовлянь. Дівчина, яка хоче привернути парубка, "бере землі з-під правої ноги і обсипле його кругом, щоб тягло його до неї, щоб не одходив", або ж замазує до себе в піч землю зі слідом коханого. Так само вчиняє чаклунка Маринка з Добрининим слідом у билині.
Мотив чарування, зокрема зі слідом, поширений у піснях про кохання.
Ой дівчино чорнявая, що ти наробила?
Сліди брала, к серцю клала, що вірно любила.
В іншій пісні:
Ой сліди ж мої, сліди,
До чого ви довели?
Ой довели, довели
До славоньки, до біди.
Прикривання сліду кленовим листям, котіння перснем по сліду мало зіграти приворотну роль (котіння по сліду каменем — відворотну):
Пойду я в лісочок,
Вирву кленовий листочок.
Чи прикрию я своєї
Милої слідочок?
Часто знак від ступні намагалися прикрити, щоб парубка не зачарувала суперниця, не завдала шкоди через слід:
Пусти мене, мамцю, в вишневий садочок.
Та най я си вирву з калини цвіточок.
Та най я закрию милого слідочок,
Щоб вітер не віяв, щоб роса не спала,
Щоб мого милого інша не кохала.
Слід використовувався не лише в чарах кохання, а й у "чорній магії". Та сама Маринка, що в билині спочатку причарувала Добриню, за допомогою слідів богатиря перетворює його на "гнідого тура" або оленя. Вірування про заподіяні через слід шкоду, смерть, хвороби надзвичайно поширені у всьому світі. Литовці закопували слід на кладовищі, сподіваючись, що людина скоро піде за своїм слідом (тобто помре). У росіян свіжі сліди, які залишив злодій, радять зібрати в мішок і повісити на димарі, щоб він висох, як скалка. У нганасанів той, хто задумує заздалегідь помститися комусь, має знайти на землі або на снігу його сліди. Тоді він ріже їх ножем, приказуючи: "Нехай скоро помре". Шотландці втикають цвях у слід людини, якій хочуть зашкодити. Розповідають, начебто одне з міст Франції часто відвідувала чаклунка. Коли за нею хтось ішов і втикав у її сліди ніж, жінка не могла зрушити з місця, доки його не виймали.
Слід застосовувався і як лікувальний матеріал у магічній народній медицині: "Напередодні середи жінка з дому хворого відміряє ниткою довжину його ступні, відрізує п'ять гілок такої ж довжини... потім шукає біля річки камінь... Хворий повертається до сходу, стає правою ногою на поліно..."
У шлюбі має значення, хто першим поставить ногу і зробить слід на весільному рушнику: той владарюватиме в домі. Дівчина, яка виходить заміж, володіє магічною силою, і ця сила виявляється, зокрема, у здатності залишати сліди:
Ой десь би то, дівчинонько,
Ти з паперу звита,
Що ти мене додержала
До білого світу!
Ой з паперу, не з паперу —
З кучерявої м'яти,
Де стояла, розмовляла —
Підківочки знати.
У цьому випадку допомагає розкрити дещо затемнений зміст пісні образ кучерявої м'яти (символ незайманості). В інших піснях наголошується зв'язок слідів на камені з померлими предками, які додають сили своїм живим родичам (здебільшого власник слідів — сирота).
Десь у тебе, дівчинонько,
Та й нерідная мати.
Як ти станеш на камені,
Підківочки знати.
У цій пісні зв'язок із померлою матір'ю очевидний.
Найчастіше стародавній мотив слідів зустрічається в похоронних голосіннях, де він засвідчує ідею відродження, повернення з того світу: "Станьте, мамко, станьте, та походіт по своїм подвір'єчку, та наробіть нам слідочків! Ми будем ті слідочки збирати, будем їх васильчиками обтикати та по тих слідочках вас, мамко, будемо пізнавати!" У давніх похованнях було заведено зображувати на антропоморфних стелах або й просто на камені ступні ніг або сліди, що символізувало вихід із потойбіччя — нове народження.
Жвавий інтерес до теми сліду в його магічному значенні відбився в мові. Частина висловів ("іти слідом", "вислідити", "наслідити", "напасти на слід") своїм корінням сягає доби мисливства й тотемного вшановування звіра. Інші (як "послідовник", "наслідок", "слід охолов", "не залишити й сліду", пов'язані з уявленнями про померлих предків як охоронців роду і про дорогу як шлях до потойбічного світу. Таке ж значення далекої дороги, розлуки надає символові сліду народна пісня:
Нема мого миленького,
Нема його тута!
Посходила по слідоньках
Шавлія і рута.
