Вс Дек 31, 2023 2:19 am автор Huseyn
Липень (Купала, Петра и Павла, Прокопа)
З липнем пов'язано три найбільших свята, що мали певне спільне значення. Це — Купала 7 липня, Петра і Павла 12 липня та Прокопа 21 липня.
Купальське свято, за язичницьким календарем належить до найважливіших річних, оскільки символізує весілля бога літнього сонцестояння (7 липня за н. ст.) з богинею води Даною. Цього дня, за прадавнім звичаєм, наші предки брали шлюб (злюб).
В основі купальських обрядів лежать культи вогню, води і рослинності. Вогонь виступає символом сонячного світила, яке в ніч на Івана Купала досягає своєї зрілості й набуває найбільшої життєвої сили. Давній звичай, що раніше побутував на території всієї України,— добування вогню для купальського вогнища тертям — за смислом споріднював дерево із сонцем як із джерелом вогню. Дерево купальське уособлює Прадерево, або Дерево життя. Сонце у купальських іграх переноситься на землю у вигляді колеса, яке обвивається соломою і спалюється або запалене пускається з горба у воду. Це пускання колеса утверджує перехід від сонцестояння літнього до зменшення життєвої сили сонця.
Місце для розпалювання вогнища вибирали на околиці села у лісі чи біля річки, як правило, на пагорбах, що давало змогу підняти священний вогонь найближче до сонця. Вогонь у давні часи розпалював найстарший з роду. Сушняк для багаття готували заздалегідь, збирали для цього й мотлох та непотріб.
Найважливіший момент купальського свята — стрибання молоді через вогонь, що нібито сприяло очищенню від хвороб і гріхів. Інколи багаття розкладали так, щоб, перестрибнувши через нього, відразу потрапляти у воду, тобто здійснювався ритуал подвійного очищення. Вогонь і вода зв'язували пари — начебто благословляли їх шлюб, обіцяли здоров'я і багатодітність. Вогонь купальського багаття виконував ще й очищувальну магічну функцію — у ньому спалювали речі хворих, вірячи, що це принесе їм одужання.
Спалення купальського деревця (Марени) належить до обряду жертвоприношень, а спалювання опудала символізує знищення нечистої сили. У давнину побутував звичай кидати у вогонь півня або кінський череп — солярних жертовних тварин.
Попіл купальського вогню був надзвичайно цінним атрибутом лікувальної та відьомської магії, тому вогнище охоронялось всю ніч.
Вода у купальських обрядах теж відігравала важливу роль. Ми вже говорили про очищення водою. Роса, що випадала вдосвіта, вважалась не лише цілющою, а й священною. Захоплюючою частиною свята було ворожіння на вінках, пущених на воду. Такий самий зв'язок відчувається і в регіональних особливостях знищення купальського деревця та солом'яної ляльки (Купала) — у деяких місцевостях їх топили у воді.
Щодо Марени та Купала, то їхня участь у купальських обрядах — пряма вказівка на побутування у праукраїнців обрядів жертвоприношень людських. Під деревцем, яким найчастіше були верба, вишня, береза, ясен, липа, сосна, ялина, кущ бузку або терну, прибраним квітами, зіллям та городиною, садовили маленьку дівчинку, роль якої полягала у тому, щоб бути своєрідною жертвою Дереву життя.
Спаленне антропоморфного зображення людини і є відгомоном людського жертвоприношення.
Вшанування рослинності у період її розквіту відтворене в обряді прикрашення купальського деревця і в обрядах, пов'язаних із зображенням зілля у цю священну ніч. Взагалі, ніч на Івана Купала була наповнена надзвичайними явищами: тварини здобували дар людської мови, вода у річках на мить перетворювалась на срібло, дерева переходили з місця на місце і говорили між собою, блискавка в цю ніч нікого не вбивала, закляті скарби давались у руки шукачам, зацвітала квітка папороті тощо.
Свято апостолів Петра і Павла припадає на cepeдину липня — початок жнив, тому до цього дня потрібно зжати хоча б один сніп. За народними уявленнями, Петро — сторож поля і майбутнього врожаю, тому вижатий сніп — своєрідна жертва покровителю жнив. До цього зажинку готувались заздалегідь: жінки білили хати, прикрашали рушниками ікони, пекли «мандрики» — млинці з сиром, якими, за переказами, вдавилась зозуля, покарана Богом за те, що вкрала їх у Петра; чоловіки готували реманент, ремонтуючи та лаштуючи його.
Напередодні свята Петра, а отже і зажинок, селяни обходили свої ниви з хоругвами і освячували водою врожай, щоб його не понівечили грім, град, буря чи пожежа. Пізно ввечері чи до сходу сонця господині, потайки від усіх, виходили в поле робити «закрутки» — своєрідні обереги поля. Зайшовши на обніжок лану, скручували кілька жмень стебел і зв'язували їх особливим способом, приказуючи при цьому замовляння.
Зажинки починали вдосвіта. Помолившись, ішли в поле, щоб до сходу сонця зробити почин — обрядовий сніп, робили справу, не підвищуючи голосу один на одного та на худобу. Перед початком роботи розстеляли скатертину, клали на неї хліб-сіль і шматок свяченої паски, іншу їжу. Потім, ставши до сходу сонця, господар читав молитву: «Сонце праведне, святі Петре і Юрію, ваші душечки святі, виростили ви хлібець Божий на ниві, внесіть його в наші руки. Покотись, хлібцю святий, житечко наше, у наші клуні-стодоли. Хмари дощові, буряні, громи-блискавиці, і ти, граде б'ючий, обходьте ниву нашу стороною і до нас не наближайтесь».
За ним молилась господиня: «Душечки святі, охороняли ви нашу ниву, внесіть хлібець у наші руки. А все лихе, все зле, йди на ліси, болота, очерети: згинь, пропади, щоб і голосу твого ми не чули...»
Потім присідали довкіл скатертини і, помовчавши кілька хвилин, починали готуватись до роботи. Серп вішався на ліве плече, а в'юрок затикали за очкур, ставали обличчям до поля і знімали шапки, а після слів найстаршого: «Боже, благослови!» господар або найстарша жінка починали роботу, за ними — інші члени родини.
Нажавши дві жменьки, складали їх навхрест: цей «зажинковий хрест» символізував початок жнив.
Після цього жали парну кількість снопів або на кожного члена сім'ї по снопу, ставили їх колоссям догори в коло і, зробивши посередині ще один зажинковий хрест, розстеляли всередині скатертину і викладали їжу.
Весь цей обряд тісно пов'язаний не лише з демонологічними уявленнями про «духів поля», яких слід задобрити магічними діями, а й з давніми язичницькими традиціями, на що вказує виразна солярна символіка кіл та хрестів.
Закінчувався зажинок обрядним обідом, на якому згадували померлих та минулорічні жнива — так годилось. Цього дня більше нічого робити не дозволялось.
13 липня відзначалось свято Петрового батька», або Полупетра. Якщо день Петра і Павла пов'язаний із початком жнив, то свято Полупетра мав виразно скотарський характер. Цього дня вшановували пастухів і тварин, навіть не доїли молочну худобу. На це свято годилось добре нагодувати домашніх тварин та віднести обід громадському пастухові, за здоров'я худоби молилися: «Христе, Боже наш, оберігай і спасай худобицю нашу вдень під сонцем, вночі під місяцем, під ясними зорями, і на пізнім ляганні, і на раннім вставанні, і на досвітніх годинах, де вона роси спасає, де води спивав.
Сохрани її від звіра лютого, що її підстерігає, від язика злого, від гада гадовитого,. ненаситного, від чоловіка лукавого та невірного, від усякого чорного зла, щоб повсякчас обминало її воно. Щоб зле обминало, а добре зустрічало».
21 липня, на Прокопа, починались власне жнива. Святково вбрані люди сходились до ланів, кланялись ниві зі словами «Дай, Боже, легко почати і легке дожати» і починали вижинати збіжжя. Перший сніп — «дідух» — прикрашали стрічками та квітами і зберігали до Різдва. В'яжучи перевеслами снопи, дотримувались певних правил: озимі жито та пшеницю зв'язували свіжими перевеслами, а ячмінь, гречку, просо — торішніми. Готові снопи складали в «бабки» (11 снопів), «п'ятнадцятки», «полукіпки» (30 снопів) та «копи». Способи складання форм теж, були чітко визначені: «бабка» формувалась із семи снопів, які стояли сторч, та із трьох «на дах»; «п'ятнадцятки» і «півкопи» складали з перехресних снопів колоссям усередину та одного на «шапку».
Вижавши лан, залишали «спасову бороду». Кілька невижатих стебел обв'язували червоною стрічкою і прикрашали квітами. Між стеблами серпом розпушували землю і засівали її зерном з трьох колосів. «Спасова борода» залишалась до початку оранки.
Святкуваня Івана Купала
Починалась підготовка до свята рано-вранці, колій матері йшли по воду, де примовляли тричі: «Вода швидко йде, так щоб до моєї дочки швидко свати їхали! Як сонцем всі люди радіють, як любить дитина свою мамку, так щоб хлопці гинули за моєю дівкою». Після цього жінка тричі зачерпувала купальську воду, в якій варила траву тирлич. Умившись цим відваром, дівка мала надію вийти скоро заміж.
Так само до схід сонця дівчата йшли на дзвіницю обмивати найбільшого дзвона, обмивали його зсередини, приказуючи: «Як серце тебе розбиває, щоб серце (називалось ім'я хлопця) так за мною розбивалось; який ти голосний, аби і я така голосна була; як люди йдуть до церкви, коли ти дзвониш, так щоб до мене старости йшли; як люди сонечку радіють, коли ти їх кличеш, аби вони і мною так раділи» Вода, яка стікала із дзвона, збиралась у посудину і зберігалась вдома. Дівчина, яка до схід сонця вмивалась тією водою, вірила, що вийде заміж саме за того хлопця, за якого схоче.
Хлопці починали обхід села, збираючи мотлох на купальське вогнище і зносячи його до заздалегідь визначеного місця.
Потім люди сходилися до громадських криниць, де відбувалось богослужіння. Цікаво, до ця традиція виникла відносно недавно. Служителі церкви, зрозумівши марність боротьби із «поганським святом», архаїчну традицію вшанування води християнізували. Після моління жінки сипали мак до криниці або прикрашали їх вінками цибулі чи просто квітами, виконуючи обряд закликання дощу.
Перед заходом сонця двоє хлопців приносили щойно зрубане деревце і закопували на обраному для святкування місці. Дівчата обмітали довкола верби галявину, посипали її чебрецем, м'ятою, волошками та ін., гілки заквітчували, а на самий вершечок вішали вінки з калини та барвінку. Коли з'являлись перші зорі, починалося свято: дівчата надягали вінки, запалювали на деревці свічки і, повільно кружляючи у хороводі навколо деревця, співали купальські пісні.
Бувало, що роль деревця виконувала дівчина, одна із найвродливіших у селі. її саджали у неглибоку яму, заповнену квітами та листям, зав'язували очі, і вона роздавала вінки дівчатам, що водили круг неї хороводи. Кому дістанеться вінок із свіжих квітів, той цього року вийде заміж, а кому зів'ялий, той не матиме пари принаймні до наступного року. Дівчата бігли до річки, де пускали вінки на воду, слідкуючи, у який бік попливе кожен вінок. Потім дівчата «заворожували красу», роздягаючись і обливаючись водою.
Хлопці сиділи окремо від дівчат, оскільки у такому роз'єднанні полягав один із елементів обряду. Дівчата співали, звертаючись до когось із хлопців, наприклад:
Летіли гуси рядом, рядом,
Вдарили дзвони разом, разом.
Ідіть, дівчата, дивитися,
Як буде Петро женитися.
Він буде брати вірняночку —
Тую дівчину Ганну, паняночку.
Закінчивши співати, запитували Петра: «Є спасибі чи нема?» Стверджувальна відповідь означала, що хлопець повинен підійти до дівчини, поцілувати і бути їй парою до кінця свята, а заперечення чи мовчанка карались насмішкою:
А спасибі нема, буде сич і сова,
На пеньочку сиділа, рябу сучку доїла,
Надоїла молока, напоїла Петра-козака.
Часто діалог між хлопцями і дівчатами відбувався у гумористично-пісенному стилі, коли обидва гурти висміювали риси характеру когось із чоловічої або дівочої половини.
Розбившись на пари, дівчата з хлопцями стрибали через вогонь. Це дійство набувало символіки шлюбної церемонії.
Під кінець свята спалювалось або саме деревце, або Марена, так само їх могли топити у воді. Молодь вирушала на пошуки цвіту папороті, щоб потім зійтись зустрічати схід сонця.
Чарівну квітку папороті дістати було дуже важко, вона знаходилась під охороною нечистої сили. Тому, хто вирішив ризикнути і знайти її, потрібно дотримуватись строгих правил у підготовці та пошуку квітки. Найперше треба взяти скатертину, на якій святили паску, свячену воду і крейду, потім знайти в лісі, де росте папороть, глуху місцину, куди неї доходить голос півня, накреслити навколо себе крейдою замкнене коло, покропити свяченою водою, розстелити на землі скатертину і чекати півночі. Неї можна оглядатись ні на шум, ні на голос, а коли папороть зацвіте, треба її зірвати, розрізати мізинець на лівій руці і прикласти до рани цвіт, потім зав'язати рану, щоб квітка вросла в тіло. Після цього можна стати знахарем, розуміти мову тварин, знаходити і діставати скарби, навіть закляті, які в ніч на Івана Купала виходять із глибини землі на поверхню «купатися».
Це початок святкового тижня для дівчат.
Історія свята
Ще під час того як святкували Івана купала. Було мало розвинене свято бабине літо.
Його святкували дівчата різного віку розповідали секрети, розважалися, гадали и най головніша подія свята вони прив’язували різнокольорові мотузочки до дерева і бігали упросивши Духа цього свята здійснити їхні мрії. Також це свято було задумано як день самостійності дівчат отже вони не залежали не від старших братів не батьків. А тепер детальніше про кожен день!
День 1-ий.
Збираються найкращі подруги и розважаються. Раніше це могло бути плаванням, подорожжю до лісу або ставку. Та зараз у сучасному світі дівчата можуть поїхати за місто на велосипедах, влаштувати пікнік чи кататися роликах, скейтборді.
День 2-ий.
Це день секретів! Дівчатка сідають спиною одна до одної, бо так легше казати секрети!
Краще розповісти все, що на душі! Бо саме в цей день ваша подруга має вас вибачити.
День 3-ий
День гадань дуже відповідальна справа! Обов’язково май при собі карті колечко и мотузочку з рушничком. Обов’язково треба гадати хлопця, на друзів и вдачу!
День 4-ий
І знов розваги, та це лише день. В ночі починаються повні перевтілення кожна дівчина повинна мати костюм якоїсь світлої сили. Тепер акторки можуть розповідати смішні і романтичні історії.
День 5-ий
Це найголовніший день дівчата прив’язують стрічечки до дерева и починають бігати навколо нього загадуючи бажання. Та це займає лише декілька хвилин, а потім починаються справжній банкет. Та сенс у тому що дівчата навпіл ділять всі витрати разом накривають.
Ось і всі вимоги справжнього свята дівчат!
Серпень (св. Палія, Маковея, Спаса)
2 серпня святкується день пророка Іллі. За язичницькою міфологією, Ілля — це Перун, тому і оспівувався він як сівач озимого посіву. Щоправда, від прадавніх вшанувань Перуна в українських обрядах збереглись лише колядки на свято Василя:
Ходить Ілля на Василя,
Носить пугу житяную;
Куди махне — жито росте,
Жито, пшениця і всяка пашниця.
Та ще, можливо, легенди та перекази, у яких Ілля — Перун виступає силою, що здатна покарати підлу нечисть.
9 серпня — день святого Великомученика Пантелеймона, або «святого Палія».
За народними віруваннями, Пантелеймон вважається оборонцем людей від вогню. Під час пожежі навколо хати, яка горить, тричі обносять ікону святого Пантелеймона, вірячи, що пожежа припиниться, особливо у це вірять, якщо пожежа виникла від грому.
У цей день селяни перед образом святого Пантелеймона запалюють свічку, «щоб у полі копи зберіг від пожежі». Існує повір'я, що той, хто цього дня возитиме хліб додому,— неодмінно втратить його. Цей день ще називається «Паликопа». Знахарі в цю пору збирають трави для лікування свійських тварин.
14 серпня святкується день Семи Святих Мучеників Маккавеїв, або, як кажуть в народі, «Маковея». В цей день у церквах святять воду, квіти і мак. Після освяти квіти й мак кладуть за образами, і вони зберігаються аж до весни, ними ж прикрашають хрест на Йордань, їх же дівчата вплітають в коси на Благовіщення, а мак розсівають по городі. Обрядовою їжею в цей день є «шулики» — ламані коржі з маком і медом.
Маковея — давнє козацьке свято. У Києві колись цього дня чоловіки, які приходили святити воду, були обов'язково у козацькому вбранні.
Дев'ятнадцятого серпня відзначається Преображення Господнє, або Спаса. У цей день у церкві святили груші, яблука, мед і обжинкові вінки — жмут колосся жита і пшениці.
Колись селяни до цього дня не їли садових фруктів — це вважалось гріхом.
Повернувшись із церкви, сідали за стіл, їли яблука з медом і запивали виноградним або яблуневим вином. Спаса — день поминання померлих, за віруваннями, це третій вихід душ, померлих після Страсного Четверга та Зелених Свят.
На Спаса закінчуються жнива, тож у такі роки якраз на Спаса справляють обжинки. Женці та жниці ходять по ниві й збирають колоски, потім сплітають вінки і зберігають їх до наступного року, кола з них виб'ють зерно і посіють на лану. Збираючи колоски, жниці співають:
Ой чиє ж то поле
Зажовтіло стоя?
Іванове поле
Зажовтіло стоя.
Женці молодії,
Серпи золотії.
Ой чиє ж то поле
Задрімало стоя?
То Грицькове поле
Задрімало стоя;
Женці всі старії,
Серпи все стальнії;
А ми свому пану
Ізробили славу:
Житечко пожали,
В снопи пов'язали,
У копи поклали.
А ми свому пану
Ізробили славу:
От, паночку наш,
Обжиночків час.
Обжинки справлялись всім селом.
28 серпня — свято Успіння Пресвятої Богородиці, або, як кажуть у народі, Перша Пречиста. Протягом осіннього періоду є три Пречисті, що про них у народі говорять: «Перша Пречиста жито засіває, Друга — дощем поливає, а Третя — снігом покриває». Після Першої Пречистої дівчата вже звільняються від важкої праці і готуються зустрічати сватів, оскільки це якраз початок пори весіль. Збираючи яблука, дівчата співають:
Пречиста по груші ходила,
Пречиста мішок загубила,
А Спас ішов, мішок знайшов.
Спасику-батьку,
Віддай мій мішочок,
Не буду ходити
У твій садочок.
Червень (проводи русалок)
На початку червня, на перший день Петрівки, відбувалися проводи русалок, вінець русалій — стародавнього аграрного свята, пов'язаного з родючістю полів, моліннями на дощ. Раніше ці свята мали чітку хронологічну послідовність і тривалість, але з прийняттям християнства втратили строгі календарні рамки, купальські обряди та ігри були завершаль ним пунктом літніх язичницьких русалій.
Культ померлих, який чітко простежується в обрядах русалій, поділяється на такі структурні частини: закликання померлих, ритуальне спілкування з їхніми душами, проводи душ померлих (русалок). Цей культ пов'язаний з вірою слов'ян у вплив предків на родючість полів.
У день проводів русалок дівчата в полі на житах робили спільний обід і частувались, після чого розплітали коси, покладали вінки і співали:
Ой проведу я русалку до броду,
А сама вернусь додому.
Ідіть, русалоньки, ідіте,
Та нашого житечка не ломіте.
Бо наше житечко в колосочку,
А наші дівчата у віночку.
Аграрно-магічні дії виявлялися і в киданні вінків на грядки капусти чи посіву льону, ці обряди прямо вказують на зв'язок з ідеєю родючості та культу предків.
З липнем пов'язано три найбільших свята, що мали певне спільне значення. Це — Купала 7 липня, Петра і Павла 12 липня та Прокопа 21 липня.
Купальське свято, за язичницьким календарем належить до найважливіших річних, оскільки символізує весілля бога літнього сонцестояння (7 липня за н. ст.) з богинею води Даною. Цього дня, за прадавнім звичаєм, наші предки брали шлюб (злюб).
В основі купальських обрядів лежать культи вогню, води і рослинності. Вогонь виступає символом сонячного світила, яке в ніч на Івана Купала досягає своєї зрілості й набуває найбільшої життєвої сили. Давній звичай, що раніше побутував на території всієї України,— добування вогню для купальського вогнища тертям — за смислом споріднював дерево із сонцем як із джерелом вогню. Дерево купальське уособлює Прадерево, або Дерево життя. Сонце у купальських іграх переноситься на землю у вигляді колеса, яке обвивається соломою і спалюється або запалене пускається з горба у воду. Це пускання колеса утверджує перехід від сонцестояння літнього до зменшення життєвої сили сонця.
Місце для розпалювання вогнища вибирали на околиці села у лісі чи біля річки, як правило, на пагорбах, що давало змогу підняти священний вогонь найближче до сонця. Вогонь у давні часи розпалював найстарший з роду. Сушняк для багаття готували заздалегідь, збирали для цього й мотлох та непотріб.
Найважливіший момент купальського свята — стрибання молоді через вогонь, що нібито сприяло очищенню від хвороб і гріхів. Інколи багаття розкладали так, щоб, перестрибнувши через нього, відразу потрапляти у воду, тобто здійснювався ритуал подвійного очищення. Вогонь і вода зв'язували пари — начебто благословляли їх шлюб, обіцяли здоров'я і багатодітність. Вогонь купальського багаття виконував ще й очищувальну магічну функцію — у ньому спалювали речі хворих, вірячи, що це принесе їм одужання.
Спалення купальського деревця (Марени) належить до обряду жертвоприношень, а спалювання опудала символізує знищення нечистої сили. У давнину побутував звичай кидати у вогонь півня або кінський череп — солярних жертовних тварин.
Попіл купальського вогню був надзвичайно цінним атрибутом лікувальної та відьомської магії, тому вогнище охоронялось всю ніч.
Вода у купальських обрядах теж відігравала важливу роль. Ми вже говорили про очищення водою. Роса, що випадала вдосвіта, вважалась не лише цілющою, а й священною. Захоплюючою частиною свята було ворожіння на вінках, пущених на воду. Такий самий зв'язок відчувається і в регіональних особливостях знищення купальського деревця та солом'яної ляльки (Купала) — у деяких місцевостях їх топили у воді.
Щодо Марени та Купала, то їхня участь у купальських обрядах — пряма вказівка на побутування у праукраїнців обрядів жертвоприношень людських. Під деревцем, яким найчастіше були верба, вишня, береза, ясен, липа, сосна, ялина, кущ бузку або терну, прибраним квітами, зіллям та городиною, садовили маленьку дівчинку, роль якої полягала у тому, щоб бути своєрідною жертвою Дереву життя.
Спаленне антропоморфного зображення людини і є відгомоном людського жертвоприношення.
Вшанування рослинності у період її розквіту відтворене в обряді прикрашення купальського деревця і в обрядах, пов'язаних із зображенням зілля у цю священну ніч. Взагалі, ніч на Івана Купала була наповнена надзвичайними явищами: тварини здобували дар людської мови, вода у річках на мить перетворювалась на срібло, дерева переходили з місця на місце і говорили між собою, блискавка в цю ніч нікого не вбивала, закляті скарби давались у руки шукачам, зацвітала квітка папороті тощо.
Свято апостолів Петра і Павла припадає на cepeдину липня — початок жнив, тому до цього дня потрібно зжати хоча б один сніп. За народними уявленнями, Петро — сторож поля і майбутнього врожаю, тому вижатий сніп — своєрідна жертва покровителю жнив. До цього зажинку готувались заздалегідь: жінки білили хати, прикрашали рушниками ікони, пекли «мандрики» — млинці з сиром, якими, за переказами, вдавилась зозуля, покарана Богом за те, що вкрала їх у Петра; чоловіки готували реманент, ремонтуючи та лаштуючи його.
Напередодні свята Петра, а отже і зажинок, селяни обходили свої ниви з хоругвами і освячували водою врожай, щоб його не понівечили грім, град, буря чи пожежа. Пізно ввечері чи до сходу сонця господині, потайки від усіх, виходили в поле робити «закрутки» — своєрідні обереги поля. Зайшовши на обніжок лану, скручували кілька жмень стебел і зв'язували їх особливим способом, приказуючи при цьому замовляння.
Зажинки починали вдосвіта. Помолившись, ішли в поле, щоб до сходу сонця зробити почин — обрядовий сніп, робили справу, не підвищуючи голосу один на одного та на худобу. Перед початком роботи розстеляли скатертину, клали на неї хліб-сіль і шматок свяченої паски, іншу їжу. Потім, ставши до сходу сонця, господар читав молитву: «Сонце праведне, святі Петре і Юрію, ваші душечки святі, виростили ви хлібець Божий на ниві, внесіть його в наші руки. Покотись, хлібцю святий, житечко наше, у наші клуні-стодоли. Хмари дощові, буряні, громи-блискавиці, і ти, граде б'ючий, обходьте ниву нашу стороною і до нас не наближайтесь».
За ним молилась господиня: «Душечки святі, охороняли ви нашу ниву, внесіть хлібець у наші руки. А все лихе, все зле, йди на ліси, болота, очерети: згинь, пропади, щоб і голосу твого ми не чули...»
Потім присідали довкіл скатертини і, помовчавши кілька хвилин, починали готуватись до роботи. Серп вішався на ліве плече, а в'юрок затикали за очкур, ставали обличчям до поля і знімали шапки, а після слів найстаршого: «Боже, благослови!» господар або найстарша жінка починали роботу, за ними — інші члени родини.
Нажавши дві жменьки, складали їх навхрест: цей «зажинковий хрест» символізував початок жнив.
Після цього жали парну кількість снопів або на кожного члена сім'ї по снопу, ставили їх колоссям догори в коло і, зробивши посередині ще один зажинковий хрест, розстеляли всередині скатертину і викладали їжу.
Весь цей обряд тісно пов'язаний не лише з демонологічними уявленнями про «духів поля», яких слід задобрити магічними діями, а й з давніми язичницькими традиціями, на що вказує виразна солярна символіка кіл та хрестів.
Закінчувався зажинок обрядним обідом, на якому згадували померлих та минулорічні жнива — так годилось. Цього дня більше нічого робити не дозволялось.
13 липня відзначалось свято Петрового батька», або Полупетра. Якщо день Петра і Павла пов'язаний із початком жнив, то свято Полупетра мав виразно скотарський характер. Цього дня вшановували пастухів і тварин, навіть не доїли молочну худобу. На це свято годилось добре нагодувати домашніх тварин та віднести обід громадському пастухові, за здоров'я худоби молилися: «Христе, Боже наш, оберігай і спасай худобицю нашу вдень під сонцем, вночі під місяцем, під ясними зорями, і на пізнім ляганні, і на раннім вставанні, і на досвітніх годинах, де вона роси спасає, де води спивав.
Сохрани її від звіра лютого, що її підстерігає, від язика злого, від гада гадовитого,. ненаситного, від чоловіка лукавого та невірного, від усякого чорного зла, щоб повсякчас обминало її воно. Щоб зле обминало, а добре зустрічало».
21 липня, на Прокопа, починались власне жнива. Святково вбрані люди сходились до ланів, кланялись ниві зі словами «Дай, Боже, легко почати і легке дожати» і починали вижинати збіжжя. Перший сніп — «дідух» — прикрашали стрічками та квітами і зберігали до Різдва. В'яжучи перевеслами снопи, дотримувались певних правил: озимі жито та пшеницю зв'язували свіжими перевеслами, а ячмінь, гречку, просо — торішніми. Готові снопи складали в «бабки» (11 снопів), «п'ятнадцятки», «полукіпки» (30 снопів) та «копи». Способи складання форм теж, були чітко визначені: «бабка» формувалась із семи снопів, які стояли сторч, та із трьох «на дах»; «п'ятнадцятки» і «півкопи» складали з перехресних снопів колоссям усередину та одного на «шапку».
Вижавши лан, залишали «спасову бороду». Кілька невижатих стебел обв'язували червоною стрічкою і прикрашали квітами. Між стеблами серпом розпушували землю і засівали її зерном з трьох колосів. «Спасова борода» залишалась до початку оранки.
Святкуваня Івана Купала
Починалась підготовка до свята рано-вранці, колій матері йшли по воду, де примовляли тричі: «Вода швидко йде, так щоб до моєї дочки швидко свати їхали! Як сонцем всі люди радіють, як любить дитина свою мамку, так щоб хлопці гинули за моєю дівкою». Після цього жінка тричі зачерпувала купальську воду, в якій варила траву тирлич. Умившись цим відваром, дівка мала надію вийти скоро заміж.
Так само до схід сонця дівчата йшли на дзвіницю обмивати найбільшого дзвона, обмивали його зсередини, приказуючи: «Як серце тебе розбиває, щоб серце (називалось ім'я хлопця) так за мною розбивалось; який ти голосний, аби і я така голосна була; як люди йдуть до церкви, коли ти дзвониш, так щоб до мене старости йшли; як люди сонечку радіють, коли ти їх кличеш, аби вони і мною так раділи» Вода, яка стікала із дзвона, збиралась у посудину і зберігалась вдома. Дівчина, яка до схід сонця вмивалась тією водою, вірила, що вийде заміж саме за того хлопця, за якого схоче.
Хлопці починали обхід села, збираючи мотлох на купальське вогнище і зносячи його до заздалегідь визначеного місця.
Потім люди сходилися до громадських криниць, де відбувалось богослужіння. Цікаво, до ця традиція виникла відносно недавно. Служителі церкви, зрозумівши марність боротьби із «поганським святом», архаїчну традицію вшанування води християнізували. Після моління жінки сипали мак до криниці або прикрашали їх вінками цибулі чи просто квітами, виконуючи обряд закликання дощу.
Перед заходом сонця двоє хлопців приносили щойно зрубане деревце і закопували на обраному для святкування місці. Дівчата обмітали довкола верби галявину, посипали її чебрецем, м'ятою, волошками та ін., гілки заквітчували, а на самий вершечок вішали вінки з калини та барвінку. Коли з'являлись перші зорі, починалося свято: дівчата надягали вінки, запалювали на деревці свічки і, повільно кружляючи у хороводі навколо деревця, співали купальські пісні.
Бувало, що роль деревця виконувала дівчина, одна із найвродливіших у селі. її саджали у неглибоку яму, заповнену квітами та листям, зав'язували очі, і вона роздавала вінки дівчатам, що водили круг неї хороводи. Кому дістанеться вінок із свіжих квітів, той цього року вийде заміж, а кому зів'ялий, той не матиме пари принаймні до наступного року. Дівчата бігли до річки, де пускали вінки на воду, слідкуючи, у який бік попливе кожен вінок. Потім дівчата «заворожували красу», роздягаючись і обливаючись водою.
Хлопці сиділи окремо від дівчат, оскільки у такому роз'єднанні полягав один із елементів обряду. Дівчата співали, звертаючись до когось із хлопців, наприклад:
Летіли гуси рядом, рядом,
Вдарили дзвони разом, разом.
Ідіть, дівчата, дивитися,
Як буде Петро женитися.
Він буде брати вірняночку —
Тую дівчину Ганну, паняночку.
Закінчивши співати, запитували Петра: «Є спасибі чи нема?» Стверджувальна відповідь означала, що хлопець повинен підійти до дівчини, поцілувати і бути їй парою до кінця свята, а заперечення чи мовчанка карались насмішкою:
А спасибі нема, буде сич і сова,
На пеньочку сиділа, рябу сучку доїла,
Надоїла молока, напоїла Петра-козака.
Часто діалог між хлопцями і дівчатами відбувався у гумористично-пісенному стилі, коли обидва гурти висміювали риси характеру когось із чоловічої або дівочої половини.
Розбившись на пари, дівчата з хлопцями стрибали через вогонь. Це дійство набувало символіки шлюбної церемонії.
Під кінець свята спалювалось або саме деревце, або Марена, так само їх могли топити у воді. Молодь вирушала на пошуки цвіту папороті, щоб потім зійтись зустрічати схід сонця.
Чарівну квітку папороті дістати було дуже важко, вона знаходилась під охороною нечистої сили. Тому, хто вирішив ризикнути і знайти її, потрібно дотримуватись строгих правил у підготовці та пошуку квітки. Найперше треба взяти скатертину, на якій святили паску, свячену воду і крейду, потім знайти в лісі, де росте папороть, глуху місцину, куди неї доходить голос півня, накреслити навколо себе крейдою замкнене коло, покропити свяченою водою, розстелити на землі скатертину і чекати півночі. Неї можна оглядатись ні на шум, ні на голос, а коли папороть зацвіте, треба її зірвати, розрізати мізинець на лівій руці і прикласти до рани цвіт, потім зав'язати рану, щоб квітка вросла в тіло. Після цього можна стати знахарем, розуміти мову тварин, знаходити і діставати скарби, навіть закляті, які в ніч на Івана Купала виходять із глибини землі на поверхню «купатися».
Це початок святкового тижня для дівчат.
Історія свята
Ще під час того як святкували Івана купала. Було мало розвинене свято бабине літо.
Його святкували дівчата різного віку розповідали секрети, розважалися, гадали и най головніша подія свята вони прив’язували різнокольорові мотузочки до дерева і бігали упросивши Духа цього свята здійснити їхні мрії. Також це свято було задумано як день самостійності дівчат отже вони не залежали не від старших братів не батьків. А тепер детальніше про кожен день!
День 1-ий.
Збираються найкращі подруги и розважаються. Раніше це могло бути плаванням, подорожжю до лісу або ставку. Та зараз у сучасному світі дівчата можуть поїхати за місто на велосипедах, влаштувати пікнік чи кататися роликах, скейтборді.
День 2-ий.
Це день секретів! Дівчатка сідають спиною одна до одної, бо так легше казати секрети!
Краще розповісти все, що на душі! Бо саме в цей день ваша подруга має вас вибачити.
День 3-ий
День гадань дуже відповідальна справа! Обов’язково май при собі карті колечко и мотузочку з рушничком. Обов’язково треба гадати хлопця, на друзів и вдачу!
День 4-ий
І знов розваги, та це лише день. В ночі починаються повні перевтілення кожна дівчина повинна мати костюм якоїсь світлої сили. Тепер акторки можуть розповідати смішні і романтичні історії.
День 5-ий
Це найголовніший день дівчата прив’язують стрічечки до дерева и починають бігати навколо нього загадуючи бажання. Та це займає лише декілька хвилин, а потім починаються справжній банкет. Та сенс у тому що дівчата навпіл ділять всі витрати разом накривають.
Ось і всі вимоги справжнього свята дівчат!
Серпень (св. Палія, Маковея, Спаса)
2 серпня святкується день пророка Іллі. За язичницькою міфологією, Ілля — це Перун, тому і оспівувався він як сівач озимого посіву. Щоправда, від прадавніх вшанувань Перуна в українських обрядах збереглись лише колядки на свято Василя:
Ходить Ілля на Василя,
Носить пугу житяную;
Куди махне — жито росте,
Жито, пшениця і всяка пашниця.
Та ще, можливо, легенди та перекази, у яких Ілля — Перун виступає силою, що здатна покарати підлу нечисть.
9 серпня — день святого Великомученика Пантелеймона, або «святого Палія».
За народними віруваннями, Пантелеймон вважається оборонцем людей від вогню. Під час пожежі навколо хати, яка горить, тричі обносять ікону святого Пантелеймона, вірячи, що пожежа припиниться, особливо у це вірять, якщо пожежа виникла від грому.
У цей день селяни перед образом святого Пантелеймона запалюють свічку, «щоб у полі копи зберіг від пожежі». Існує повір'я, що той, хто цього дня возитиме хліб додому,— неодмінно втратить його. Цей день ще називається «Паликопа». Знахарі в цю пору збирають трави для лікування свійських тварин.
14 серпня святкується день Семи Святих Мучеників Маккавеїв, або, як кажуть в народі, «Маковея». В цей день у церквах святять воду, квіти і мак. Після освяти квіти й мак кладуть за образами, і вони зберігаються аж до весни, ними ж прикрашають хрест на Йордань, їх же дівчата вплітають в коси на Благовіщення, а мак розсівають по городі. Обрядовою їжею в цей день є «шулики» — ламані коржі з маком і медом.
Маковея — давнє козацьке свято. У Києві колись цього дня чоловіки, які приходили святити воду, були обов'язково у козацькому вбранні.
Дев'ятнадцятого серпня відзначається Преображення Господнє, або Спаса. У цей день у церкві святили груші, яблука, мед і обжинкові вінки — жмут колосся жита і пшениці.
Колись селяни до цього дня не їли садових фруктів — це вважалось гріхом.
Повернувшись із церкви, сідали за стіл, їли яблука з медом і запивали виноградним або яблуневим вином. Спаса — день поминання померлих, за віруваннями, це третій вихід душ, померлих після Страсного Четверга та Зелених Свят.
На Спаса закінчуються жнива, тож у такі роки якраз на Спаса справляють обжинки. Женці та жниці ходять по ниві й збирають колоски, потім сплітають вінки і зберігають їх до наступного року, кола з них виб'ють зерно і посіють на лану. Збираючи колоски, жниці співають:
Ой чиє ж то поле
Зажовтіло стоя?
Іванове поле
Зажовтіло стоя.
Женці молодії,
Серпи золотії.
Ой чиє ж то поле
Задрімало стоя?
То Грицькове поле
Задрімало стоя;
Женці всі старії,
Серпи все стальнії;
А ми свому пану
Ізробили славу:
Житечко пожали,
В снопи пов'язали,
У копи поклали.
А ми свому пану
Ізробили славу:
От, паночку наш,
Обжиночків час.
Обжинки справлялись всім селом.
28 серпня — свято Успіння Пресвятої Богородиці, або, як кажуть у народі, Перша Пречиста. Протягом осіннього періоду є три Пречисті, що про них у народі говорять: «Перша Пречиста жито засіває, Друга — дощем поливає, а Третя — снігом покриває». Після Першої Пречистої дівчата вже звільняються від важкої праці і готуються зустрічати сватів, оскільки це якраз початок пори весіль. Збираючи яблука, дівчата співають:
Пречиста по груші ходила,
Пречиста мішок загубила,
А Спас ішов, мішок знайшов.
Спасику-батьку,
Віддай мій мішочок,
Не буду ходити
У твій садочок.
Червень (проводи русалок)
На початку червня, на перший день Петрівки, відбувалися проводи русалок, вінець русалій — стародавнього аграрного свята, пов'язаного з родючістю полів, моліннями на дощ. Раніше ці свята мали чітку хронологічну послідовність і тривалість, але з прийняттям християнства втратили строгі календарні рамки, купальські обряди та ігри були завершаль ним пунктом літніх язичницьких русалій.
Культ померлих, який чітко простежується в обрядах русалій, поділяється на такі структурні частини: закликання померлих, ритуальне спілкування з їхніми душами, проводи душ померлих (русалок). Цей культ пов'язаний з вірою слов'ян у вплив предків на родючість полів.
У день проводів русалок дівчата в полі на житах робили спільний обід і частувались, після чого розплітали коси, покладали вінки і співали:
Ой проведу я русалку до броду,
А сама вернусь додому.
Ідіть, русалоньки, ідіте,
Та нашого житечка не ломіте.
Бо наше житечко в колосочку,
А наші дівчата у віночку.
Аграрно-магічні дії виявлялися і в киданні вінків на грядки капусти чи посіву льону, ці обряди прямо вказують на зв'язок з ідеєю родючості та культу предків.
