Дощечка 4 А
Почалося життя важке...
А був тут у степах боярин Скотен,
той що не піддався хозарам.
Будучи іронцем,
від Іроні помочі просив.
і ті прислали кінноту,
і були хозари відбиті.
Інші воїни руські
лишились під хозарами,
які дійшли до града Київського
і там усілися...
Ті ж русичі, які не воліли
бути під хозарами,
пішли до Скотена.
І так поблизу
отаборилася Русь.
Іронці не чіпали
звичаїв наших,
і рабів не брали,
і так лишили русам
життя руське.
Хозари ж
брали до роботи своєї рабів ,
а дочкам і жонам.
велике зло творили.
А тоді готи-грабіжники
напали на Русь біля Скотена.
А ті взялися за мечі,
і Пращури наші
потягнули на них.
Тут кіннота іронців вступила
і розбила готів.
Розтрощені були готи
і втекли з поля.
Тут бо кров лила борусь,
і земля червона була.
Перунами розтрощила русь
землю готську
і мечами знищила всякого,
а землю їхню, як відаєм,
до своєї приєднала.
А тут і хозари в наш час ратний
взяли нас.
І тут бо руси кинулися
до битви, як леви,
і сказали:«Пропадемо,
якщо Перун про нас не подбає!»
І той їм допоміг :
готи були розбиті,
і хозари перші...
вкусили праху...
вперше були розтрощені.
І Русь зітхнула,
та й спитала в них:
«ТО що, ще будете?»
Хозари ж утікали до Волги,
від Дону й Дінця,
а там, сором маючи,
розбіглися воїни їхні,
покидавши на землю мечі свої,
тікаючи з-перед наших очей
вже вкотре.
Готи змістились ,
відійшовши на північ,
а там зникли,йдучи далі.
Русь же ввійшла до цієї землі,
взятої до руських рук,
утерла руки свої і рекла:
«Прийшла ж милість Божеська!
Хвалімо Дажбога нашого,
і Перуна-златоуса,
які були з нами!»
Ось так уперше
заспівали Славу Богам
на землі чужинській.
І рекла руськолунь:
«Тепер є земля,
і треба немало постаратися,
щоб утворилася земля наша».
А хозари, в бою
дощенту порубані,
шукаючи інших земель,
і навколо Києва, і в Лузі,
боячись руськолуні,
утвердилися на Дону після готів.
Дощечка 4 Б
Багато ємців пішло з нами,
щоб потрудитися,
і від того стати вільними,
так само,як Пращури.
Велес бо навчив їх
землю орати і зерно сіяти.
Так побоялися ті пращури
огнищанами стати
і бути землетрудичами.
Бо речемо , як се мовиться
в нашій землі,
а не так, як греки,
жадаючи за рахунок
руського язика зростати,
болгар підкорили
і примусити їхню худобу
водити в свої поля злачні.
І вибирали їхніх (князів)
із своїх старійшин,
од роду до роду-
так се правили.
За десяток віків
забули своє єство,
і так роди жили
окремими племенами.
Се називаються ті поляни,
свередзі і деревляни:
тут бо всі руські,
од руськолуні походять.
Окремими є сумь, весь і чудь,
і звідти прийшла
на Русь усобиця.
За другу тисячу літ
підпали розділу
і лишились на самоті,
і почали на чужих
у неволі працювати:
спочатку на готів,
які міцно їх тримали,
а потім – на хозаринів,
як ті з'явилися з каганом...
А той був
приятелем нашим
і спершу були
купцями на Русі.
Спочатку були велеречиві,
а потім стали злі
і русів гнітити стали.
Сказали ті: «Куди підемо від них?
Де життя вільне знайдемо?"
Ми -вовки сірі!
Рука Божеська
од нас одвернеться, якщо
за двадцять і тисяч літ
не зможемо соутворитися до Русі!
А там прийдуть варяги
і заберуть її...
Були вони синами вовків,
Русь же творилась од полуночі,
бо не мала можливості...
в лісах ільмерських
утворитися.
Києву ж дають частину малу,
бо там всілися варяги,
які є хижаками
Повідаємо про Святояра...
та побачимо зримо
образ того боярина, Гордину нашого,
який розбив готів із Скотичем.
А була та славна подія
од приходу слов'янського люду
на Русь
десять сот третього літа,
як нагло грабіжники
напали на нас.
Тоді Святояр був єдиним князем,
якого боруси вибрали
на Руськолуні.
А той взяв руськолунь і борусів,
озброїв їх і пішов на готів
од Воронженця.
Було там десять тем
відібраних боянів
кінних, не піших.
І так напав на них.
Січа була зла і коротка,
і та відшуміла...
до вечора побігли готи.
Почалося життя важке...
А був тут у степах боярин Скотен,
той що не піддався хозарам.
Будучи іронцем,
від Іроні помочі просив.
і ті прислали кінноту,
і були хозари відбиті.
Інші воїни руські
лишились під хозарами,
які дійшли до града Київського
і там усілися...
Ті ж русичі, які не воліли
бути під хозарами,
пішли до Скотена.
І так поблизу
отаборилася Русь.
Іронці не чіпали
звичаїв наших,
і рабів не брали,
і так лишили русам
життя руське.
Хозари ж
брали до роботи своєї рабів ,
а дочкам і жонам.
велике зло творили.
А тоді готи-грабіжники
напали на Русь біля Скотена.
А ті взялися за мечі,
і Пращури наші
потягнули на них.
Тут кіннота іронців вступила
і розбила готів.
Розтрощені були готи
і втекли з поля.
Тут бо кров лила борусь,
і земля червона була.
Перунами розтрощила русь
землю готську
і мечами знищила всякого,
а землю їхню, як відаєм,
до своєї приєднала.
А тут і хозари в наш час ратний
взяли нас.
І тут бо руси кинулися
до битви, як леви,
і сказали:«Пропадемо,
якщо Перун про нас не подбає!»
І той їм допоміг :
готи були розбиті,
і хозари перші...
вкусили праху...
вперше були розтрощені.
І Русь зітхнула,
та й спитала в них:
«ТО що, ще будете?»
Хозари ж утікали до Волги,
від Дону й Дінця,
а там, сором маючи,
розбіглися воїни їхні,
покидавши на землю мечі свої,
тікаючи з-перед наших очей
вже вкотре.
Готи змістились ,
відійшовши на північ,
а там зникли,йдучи далі.
Русь же ввійшла до цієї землі,
взятої до руських рук,
утерла руки свої і рекла:
«Прийшла ж милість Божеська!
Хвалімо Дажбога нашого,
і Перуна-златоуса,
які були з нами!»
Ось так уперше
заспівали Славу Богам
на землі чужинській.
І рекла руськолунь:
«Тепер є земля,
і треба немало постаратися,
щоб утворилася земля наша».
А хозари, в бою
дощенту порубані,
шукаючи інших земель,
і навколо Києва, і в Лузі,
боячись руськолуні,
утвердилися на Дону після готів.
Дощечка 4 Б
Багато ємців пішло з нами,
щоб потрудитися,
і від того стати вільними,
так само,як Пращури.
Велес бо навчив їх
землю орати і зерно сіяти.
Так побоялися ті пращури
огнищанами стати
і бути землетрудичами.
Бо речемо , як се мовиться
в нашій землі,
а не так, як греки,
жадаючи за рахунок
руського язика зростати,
болгар підкорили
і примусити їхню худобу
водити в свої поля злачні.
І вибирали їхніх (князів)
із своїх старійшин,
од роду до роду-
так се правили.
За десяток віків
забули своє єство,
і так роди жили
окремими племенами.
Се називаються ті поляни,
свередзі і деревляни:
тут бо всі руські,
од руськолуні походять.
Окремими є сумь, весь і чудь,
і звідти прийшла
на Русь усобиця.
За другу тисячу літ
підпали розділу
і лишились на самоті,
і почали на чужих
у неволі працювати:
спочатку на готів,
які міцно їх тримали,
а потім – на хозаринів,
як ті з'явилися з каганом...
А той був
приятелем нашим
і спершу були
купцями на Русі.
Спочатку були велеречиві,
а потім стали злі
і русів гнітити стали.
Сказали ті: «Куди підемо від них?
Де життя вільне знайдемо?"
Ми -вовки сірі!
Рука Божеська
од нас одвернеться, якщо
за двадцять і тисяч літ
не зможемо соутворитися до Русі!
А там прийдуть варяги
і заберуть її...
Були вони синами вовків,
Русь же творилась од полуночі,
бо не мала можливості...
в лісах ільмерських
утворитися.
Києву ж дають частину малу,
бо там всілися варяги,
які є хижаками
Повідаємо про Святояра...
та побачимо зримо
образ того боярина, Гордину нашого,
який розбив готів із Скотичем.
А була та славна подія
од приходу слов'янського люду
на Русь
десять сот третього літа,
як нагло грабіжники
напали на нас.
Тоді Святояр був єдиним князем,
якого боруси вибрали
на Руськолуні.
А той взяв руськолунь і борусів,
озброїв їх і пішов на готів
од Воронженця.
Було там десять тем
відібраних боянів
кінних, не піших.
І так напав на них.
Січа була зла і коротка,
і та відшуміла...
до вечора побігли готи.