Велесова книга: Дощечка 4 В та Г

Дощечка 4 В

Русь влаштувалася

на землі тій до сьогодні.

А в той час ішли до Києва

варяги з купцями

і побили хозарів.

А каган хозарський

звернувся до Скотеня,

просячи допомоги.

Відкинув ту просьбу

Скотень і сказав:

«Допоможете самі собі».

Віче руськолуні веліло

готувати оборону,

бо ворожа сила насувалася

до землі Воронженця.



Воронженець був давній,

за багато віків заснований

окремлений від нападів навколо.

А та вражина дійшла

до Воронженця

і взяла його, і там осіла.

Се Русь була відрізана

від заходу сонця,

а інші пішли до Сури на південь

і заснували Сурожград біля моря,

що належало грекам.

Там кріпив град Сурож Білояр.



Криворіг, був тоді князь русів,

пускав білого голуба:

Куди той полетить, туди і йти.

А той полетів на греків.

Криворіг пішов на них

війною і розбив їх.

Тут бо греки, як лиси

хвостом вертячи,

дали Криворогові золоте руно

і кінську збрую срібну.

І Криворіг утримався на Сурожі.

А вони, греки, були на Голуні.

Криворіг згодився,

аби руси одкрилися там.

А потім греки наслали на них

боянів у залізах і побили їх.

Багато крові руської

пролилося на тій землі.

І ні стягу не лишилося русичам.

Іллірійці сказали,

що ми нерозумні,

і прийдуть нам помагати...



Пом'янемо тих,

що свою землю Руську удобили,

і наших старотців,

які бо стратили сили за Русь,

на тих бойовищах

з ворогами нашими.

А кров їхня удобила

землю нашу.

Сущі є Боги,

які, з Перуном ділячись,

накували мечі свої

до ворогів іних.

Ми ж їм помолимось

щоб стали нам в помочі.


Дощечка 4 Г


Сурожу бо святому

бути над нами.

А йдемо куди – знаємо:

на землі Горішні і в Лукомор"я.



Всякий день

звертаємо погляд свій

на Богів, які є світ,

його ж звемо

Перун, Дажбог, Хорс, Яр

та іншими іменами.

Так співаємо славу Богам

і живемо милістю Богів,

допоки й життя.



Це ж залишили Сурож,

там вороги наші,

які у темній ямі повзають

і погрожують нам хворобами,

Маром-Марою і кінцем життя всім.

"Явитися Богові сильному

і бити пітьму мечем-блискавкою.

Хай та здохне,

хай Сурія на нас

і до нас і видно всім.

Перша слава Сурію -Світлодіду ,

що тінь прогоняє злу!"



Із тієї темені ізійшло,

іздибилося зле плем'я дасуво.

А те зле племено

на Пращурів наших

набігло, напало,

І багато людей було забраних

і умертвлених.

А той Ор-старотець казав:

«Ідімо од землі цієї,

де хуніє братів наших убивають.

Бо ті криваві хвостаті звірі

нашу худобу крадуть

і дітей убивають».

То бо той старотець сказав:

«А підемо до іншої землі,

в якій течуть меди і молоко,

і та земля є».



І рушили всі

і троє синів Орієвих :

Кий, Пащек і Горовато,

звідки і три славні

племена виникли.

Сини були хоробрі,

вожді дружинам.

Отак сіли на коней і рушили.

За ними їхали молодші дружини;

йшла худоба – корови,

пов'язані бики, вівці;

їхали діти, старотці

і матері, жінки,

як зморені люди.

І так просувалися

до півдня, до моря,

мечами разячи ворогів,

ішли до Гори великої,

до долини травної,

багатої злаками.



Там і оселився Кий,

що був засновником Києва.

Та то був престол Руський.

Багато крові коштував

той похід слов'янам.

Анти не зважали на зло

і йшли, куди Ор указував.

Бо кров є свята.

А кров наша про те каже,

що ми русичі всі.

Не слухайте ворогів,

які кажуть:

"нема у вас доблесті".

Од отця Орія походимо,

і той час од часу...

народжується серед нас;

так зв"зано це

до самої смерті...



Не забудемо також ільмерців,

які нас охороняли.

Були не окремі,

а з нами злилися

і кров свою дали нам.

Давно були на Русі хозари,

зараз варяги;

ми ж русичі,

аж ніяк не варяги.



Залишимо на суру

молоко наше в травах на ніч,

натовчемо до нього щавлію

й іних трав,

як рекли Пра-старотці,

і даймо цьому суритися.

І пиймо тричі во славу Богів

і п'ятикратно денно.

Бо то є наше старе почитання

Богам повинні потребити,

і треба та буде

зв"язком поміж нами.

Ані Мару, ні Мороку

не сміємо славити.

Ті бо то диви є нашим нещастям.

Наші Дідовє є в Сварзі