22 квітня - Велика Лада, Лельник - свято пробудження жіночої любові

Богиня Лада виходить на гору, щоб ладувати все навкруги, наводити лад у полях, лісах, гаях, вселяти любов у душі людей. Це дівоче свято краси і любові. Споконвіку ведеться, що Весна – пора кохання.

22 квітня розпочинається свято Лельника або Червоної Гірки. Після холодної зими з Вирію разом з Лелею прилітають птахи та душі предків і дітей, які в цей рік мають народитись. На світанку молоді дівчата уславлюють Сонечко ясне, і Леленою росою вмивають обличчя аби бути вродливою, та щоб шкіра була чистою.

Пісні й хороводи водять на честь доньки Лади - Богині Лелі. В цей день відбуваються посвяти юних дівчат-підлітків у їній новий стан - дівчини, сватання, заручини та весняні весілля. Богині - покровительці шлюбу приносять пожертви білого хліба та білого півня.

Аналогічні свята існують у самих різних народів Європи. В Італії відзначають Прімаверу - день перший зелені, у Греції ще з античних часів святкують у цей день повернення на землю Персефони, дочки богині родючості Деметри.

Для сучасної людини ім’я Лелі асоціюється з казкою А.Н. Островського «Снігуронька» де Лель представлений як прекрасний юнак, який грає на сопілці. У народних піснях Лель є персонажем жіночого роду - Леля, а основними учасниками, присвяченого йому свята були дівчата.

Ці дні називалися також «Червоної гіркою», оскільки місцем дії ставав пагорб, розташований неподалік від села. Там встановлювали невелику дерев’яну або дерново лаву. На неї саджали найкрасивішу дівчину, яка і виконувала роль Лялі (Лелі). Праворуч і ліворуч від дівчини на пагорбі на лаву укладалися приношення. По один бік размещался коровай хліба, а з іншого боку знаходився глечик з молоком, сир, масло, яйце і сметана. Навколо лави розкладали сплетені вінки.

Дівчата водили хоровод навколо лави і співали обрядові пісні, в яких славили божество як няньку і подательніцу майбутнього врожаю. По ходу танцю і співу сидів на лавці дівчина надягала на своїх подруг вінки. Іноді після свята на пагорбі розпалювали багаття (олелію), навколо якого також водили хороводи і співали пісні.

Етнографи зазначають, що весняні хороводи пращурів були особливі.

Ірина Клименко, завідувач лабораторії Музичної етнографії Національної музичної академії зауважує: "Вони виробляють різні фігури, це або рух за ходом Сонця, вважалося, що тоді Сонце швидше викотиться і зігріє землю. Або ж заплітали хвилясті лінії, які ніби наслідували або швидкий плин води, або вважалося, що цим можна допомогти зелені розквітати буйніше, допомагаючи цьому співом, голосним, відкрити, щоб його було далеко чути".

Десь тут була подоляночка,
Десь тут була молодесенька,
Тут вона впала, до землі припала,
Сім літ не вмивалась, бо води не мала.

Ой устань, устань, подоляночко,
Умий своє личко, як ту скляночку,
Візьмися за боки, покажи нам скоки,
Біжи до Дунаю, бери ту, що скраю.

Усім, хто виріс у селі, добре відома давня весела пісенька-гра «Подоляночка». Наші предки до усіх ігор, танців, пісень, підходили з глибоким змістом та духовно-виховним аспектом. Ця пісня є давнім елементом свята Лельника, на яке відбувались вікові посвяти юнок-підліток у новий їх стан – дівчини.

Становлення дівчинки відбувається під опікою доньки Лади, Богині Лелі. Після свята Лельника, Леля поступово передає дівчинку під опіку вранішньої Богині Вести – хранительки домашнього вогню, яка, окрім того, проявляєтья ще і як Зоря.

Відтепер дівчинку звуть вестункою, вона проходить особливе навчання, яке розкриває в ній усі сили і вміння майбутньої жінки.

Хлопцям в цей день варто нагадати - якщо хочете щоб ваша дівчина дарувала вам свою красу, ніжність і кохання, - привітайте її зранку букетиком весняних квітів! Адже цей день - день справжнього свята кохання!

23 квітня - Ярило, Орій - Бог весняного Сонця, свято пробудження чоловічої пристрасті й полум’яного кохання

Свято Ярила - це свято пробудження чоловічої любові та пристрасті. Зустріньте його, хлопці-молодці! Це Ваше свято Любові!

Парубки вибирають собі пару. Лельники у давніх слов’янських країнах святкували протягом цілого місяця. Відсвяткуйте Лельник у весняному гаю, над річкою, біля святинь свого народу.

Ярило. Бог Весняного Сонця, розквіту природи, родючості, пристрасті. Корінь слова Яр- означає ярий, нестримний, збуджений, сильний, завзятий, пристрасний, гнівний.

А де ж він ногою –
Там жито копою,
А де ж він не зирне –
Там колос зацвіте...

...І почав тоді Ярило по ночах ходити. Де він ступить ногою - ярина виросте, як подивиться на поле - квіти зацвітнуть, гляне в ліс - пташки защебечуть, а у воду гляне - риба стрепенеться. І ходить Ярило по темних лісах, селах, хуторах і на кого гляне, у того серце коханням спалахне. Торкнеться у сні молодого хлопця - кров закипить, дівчину зачепить - як іскра, спалахне. і виходять дівчата й хлопці надвечір на Ярилове поле хороводи водити та пісень співати. Не зчуються, не зоглядяться, як і ніч пройде, як зорі погаснуть, як місяць сховається і на травах засяють сльозинки роси...
Білоруси уявляють собі Ярила молодим гарним парубком, який їздить верхи на білому коні, в білій кереї, з вінком квітів на голові. В правій руці він тримає людську голову, а в лівій - сніп житних колосків

Як зазначав Олекса Воропай, "Наш Ярило ходить пішки в білій кереї з вінком маків і хмелю на голові. В правій руці він носить серп, а в лівій - сніп жита, пшениці та всякої пашниці".

День святого Юрія (23 квітня (6 травня) за православним календарем в Україні відзначається свято Юрія (Георгія)-Побідника. Дві тисячі років тому ця календарна точка відповідала вступу Сонця в сузір’я Тільця. Міфологічно активну (чоловічу) енергію Космосу вособлює образ священного Бика (Тільця, Тура).

У наших предків це був золоторогій тур. На тій порі він уважався священною твариною. Слово “тур” (“тура”) деякими східними мовами (давн. Інд., перс., курдськ.) означає: дужий, швидкий, активний, ярий. Водночас слово ярий в український мові виступає з означенням: весняний, молодий, буйний, пристрасний, палаючий, загалом - активний. Тому період вступу Сонця в сузір’я Тільця предки-язичники урочисто відзначали як свято народження Ярила - божества, що втілює плодючу стихію весняного сонця. Отже, сонце-Ярило - це сонце-Тілець (Бик, Тур). Особливої священности надавалось рогам тура. Туровий ріг-ритон (посудина для пиття) у наших предків був обов’язковою приналежністю урочистих обрядів та бенкетів. З археологічних розкопок відомі турові роги, оздоблені карбованим сріблом та позолотою. Ріг - один із головних атрибутів язичницьких богів. Він сповнювався вином радості або полум’ям печалі. В дні свята бика убирали стрічками й квітами, водили по селу. Кожний стрічний за звичаєм має пригостити священну тварину - дати пожертву. Добрим знаком вважається, якщо бик-тур штовхне (буцне) даючого пожертву. Це, за повір’я, надає людині здоров’я та плодючої сили. У традиціях українського села ще й сьогодні зберігається звичай обрядового вигону худоби на пасовисько в день святого Юрія. За традицією господар має взяти гілку свяченої верби (першодерево світу) і нею супроводжувати скотину аж до вигону.

Сузір’я Тільця-Тура вважається священним у більшості народів світу. Згідно багатьох міфічних переказів, Тілець у системі галактики - це своєрідний астрополярний центр, що скеровує весь рух зір і планет, обмежуючи як внутрішньо так і зовнішньо. І цим він оберігає світ від глобальних катастроф. Образно - Тілець своєрідний небесний пастух. І навіть саме свято Юрія називають святом пастуха. За міфопоетичним уявленням слов’ян і, зокрема, українців, бойова палиця бога-громовника Перуна змінює свою полярність на супротивну саме в точці літа. Після свята Купала вона вже не оживає, а губить і руйнує. Під цю ж пору, за звичаєм, проводиться обрядове поховання Ярила.

В християнські часи місце язичницького Тура-Ярила тепер переймає святий Юрій-Побідник. Фонетична спорідненість імен Юрій (грецьке Георгій) і Ярило є явищем закономірним, а не випадковим. За переказом великомученик Георгій (Юрій) жив у IV столітті в Каппадокії. Він був шляхетного роду, відзначався військовою доблестю, відвагою й досяг звання тисяцького. Святий Георгій сповідував віру Христову. І коли тодішній цар Діоклетіан улаштував нелюдський суд над християнами, він відкрито виступив проти нього, звинувативши царя в жорсткості й викриваючи його нечестивість. Діоклетіан, приховавши гнів, спробував схилити Георгія до відречення від Христа. Та, побачивши, що віра його непохитна, наказав ув’язнити й жорстко катувати. Після того, як ніякими найстрахітливішими тортурами не вдалося схилити святого мученика до відречення, йому стяли голову. Мощі святого Георгія були покладені на батьківщині його матері, згідно заповіту.

Неподалік від місця поховання, поблизу гори, виходив з озера лютий змій-людожер. Змія стала обожнювати й по черзі віддавати від кожної родини по одній дитині. Черга дійшла до єдиної доньки царя. Та коли Змій вийшов з води, щоб поглинути жертву, раптово з’явився юнак на білому коні і вразив Змія у відкриту пащу. То був Георгій (Юрій)-Побідник. Так, будучи воїном царя земного, він явив себе звитяжним воїном Царя небесного. І в народній свідомості він живе як змієборець. Змієборцем уважається й давньоіндійський бог блискавки й грому Індра, котрий своєю “ваджрою” (імовірно, тризубець або духова палиця) вразив дикого демона-змія Вритру, що ховався у водах поблизу гори у утримував води.

В іранській міфологій богом неба уважається Агур Мазда. У день святого Юрія “знаючі” люди, виганяючи худобу на пасовисько, виголошують ось таку замову від вовків: “Святий Ягодій (Юрій)-Побідоносець їхав на Осіянській горі, на червоному коні звір-вовків збирати, щоб не йшли моє стадо поїдати"

Володар неба, згідно міфопоетичних уявлень, є водночас і володарем первісних вод. На землі первісною водою вважається роса. Роса в день святого Юрія - священна: “Юрієва роса краще вівса”. В українській міфопоетиці святий Юрій немовби переймає естафету небесного воротаря від своїх язичницьких попередників: Ярила, Тура, Урана, Турана. Він - Божий ключник, що відмикає небо й випускає росу - Божу красу.

“За повір’ям у день Юрія вся природа наповняється плодючою силою. Тому за звичаєм цього дня качаються по зелених сходах жита, беручи приклад з корів і коней, аби окропитися цілющою Юрієвою росою й набратися життєдайних сил. А на майданчиках та околицях чоловіки міряються на силу, атлетизм, спритність та влучність у стрільбі з лука. Цього дня також поминають померлих родичів і особливо вояків” (Ткач М. День святого Юрія. Українська культура № 3, 1995, с.16).

Обрядовими справами в день святого Юрія вважаються пшеничні калачі високої форми та пироги з сиром. Калачі символізують плодючість та активність, а пироги - чоловічу потугу й силу.

Люди виходили на поле хресним ходом, молились за врожай, кропили поле свяченою водою, закопували ні нивах освячені крашанки та паски, примовляючи: «Роди, Боже, жито-пшеницю та всяку пашницю» Діти забавлялись, качаючись на озимих посівах, це давало силу і здоров’я, дівчата водили хороводи, співаючи веснянки, хлопці кидали грудки в небо, «щоб хліби росли високі», обливались водою, вірячи, що це сприятиме врожайності полів.

На Юрія вперше виганяли худобу на цілющу росу, знаючи, що це віджене від тварин усі хвороби. Взагалі, роса на Юрії вважалась священною, її збирали для лікування і охороняли від відьом, використовуючи різні прийоми захисту: чіпляли на воротях, парканах, стайнях гілки свяченої верби, обсипали обійстя і корів маком, малювали дьогтем хрести на воротях, дверях тощо.



Ярило. Бог Весняного Сонця, розквіту природи, родючості, пристрасті. Таким його уявляли давні слов`яни