Пт Июн 07, 2024 12:12 am автор мерзавка
Знання наших предків про основні закономірності світотворення і світобудови виражались у релігійній формі – уособленні космічних сил в образах Богів. Це було живою формою спілкування з різними силами, сприяла використанню їх у регламентації свого побуту, у прискоренні етногенезу і зміцненні своїх позицій у житті.
Виражаючи свої знання про могутні космотворчі сили у персоніфікованій формі, трактуючи ці сили як реальні, подібні до людини, але невимірно могутніші істоти, наші предки полегшували собі можливість спілкуватися з цими силами, можливість прилучення своїх енергетичних систем до вищих енергетичних систем Космосу, до досконаліших і витонченіших енергій, що трансформувало і розвивало людську психіку і тіло.
Групові й індивідуальні молитви, містерії, ритуали і обряди спрямовували думку й почуття (тобто енергетичні компоненти людини) до певних космічних знань і сил, які мали безпосередній вплив на життя людей, їхню долю та їхні шанси стати досконалішими. Вже в палеоліті – кам’яному віці – наші предки чудово орієнтувалися в головних допоміжних силах, в далеких і близьких. Вони чітко розрізняли могутні, але далекі, сили, що творять галактики, системні сили, тобто сили сонячної системи, планетарні і локальні сили.
Галактичні життєтворчі сили уособлювались в образах Лади й Дива-Сварога, системні – в образах їхніх дітей – Лелі (втіленої води) й Полеля (Сонця), найближчій до Землі планети Зорі (Венери), в богах-сузір’ях Зодіаку – Тельці (Перуні, Турі, Велесі), Овні і т.д.; планетарні – в образах прапредка Дідуха й Берегині (Землі); локальні – в образах домового, лісовика, водяного, русалок, мавок, тощо.
На жаль, жодних місцевих письмових джерел про світогляд наших давніх пращурів немає. В Україні всі дохристиянські манускрипти були старанно винищені у боротьбі з язичництвом, а греків, римлян та арабів, письмові свідоцтва яких збереглись, тоді ще не існувало. Однак в деяких українських селах, тисячолітні традиції яких не були обірвані, збереглися міфи, пісні, приказки, звичаї та обряди, які тягнуться з доарійської доби. Так, наприклад, свята Різдва і Купала згадуються в міфах індійських аріїв вже як дуже давні і простонародні.
Найдавнішими богами, яких шанували наші давні пращури і з якими намагалися жити в злагоді і спілкуванні, були Лада, Див, Сварог, Дана, Дажбог, Велес. Ще з пізнього палеоліту вони вшановували Ладу – богиню гармонії в природі, суспільстві, родині, Праматір всього всесвіту. Лада несла в собі жіночу причину першобуття – космічну воду, але в її культі поєднувалось як вшанування священного золотого вогню, так і священної блакитної води.
Обряди поєднання першопричин буття дожили до наших днів у ритуалі водосвяття (вогонь занурюється у воду), у святі Івана Купали (воду бризкають у купальський вогонь) та інших ритуалах. А в стародавніх українських обрядових піснях є слова :”А ми просо сіяли, сіяли, ой, Див, Лада, сіяли, сіяли” або “Ой, Див, Див та Ладо, то повідай, Козле, правду”.
Лада породжує два системні начала – близнюків Лелю і Полеля. Полель (Лель) – бог Сонця, втіленого світла (вогню), а Леля (Дана) – богиня втіленої води. Друге ім’я Лелі – Дана – утворене з двох прадавніх слів “да” і “на”. Перше означало воду, друге матір (неню). Це друге ім’я набуло більшої популярності, оскільки для трудового народу орачів і пастухів вода частіше виступала як матір-годувальниця, ніж як витвір гри високих космічних сил. Дана (Леля) успадковує чимало атрибутів своєї матері Лади. Вона Велика Матір Всесвіту. Іншими іменами Дани (Лелі) були Діва, Мокош, Тана, Атена (Афіна), Діана.
“Сучасником” Лади був бог Всесвіту, володар неба, чоловіче начало, космічне світло, вогонь, бог сяючого блакитного неба – Див. Нічне небо з нескінченними зорями і дванадцятьма головними сузір’ями було другою іпостасю Дива-світла-вогню і звалося Сварогом. В українських архаїчних міфах, давніх піснях і документах (у договорах київських князей Ігоря і Святослава) цей бог, окрім імені Див, мав ще такі імена: Бог, Бог богів, Прабатько богів, Великий Бог, Старий Бог, Прабог, Батько неба.
Нічна іпостась Дива – Сварог – ототожнювався із Зодіаком. Його “тіло” складалося з 12 сузір’їв. Сварог вшановувався як дванадцятиликий бог, як уособлення 12 богів-сузір’їв. Сварог як іпостась Дива був богом Всесвіту, передусім всесвітнього вогню. Пізніше він також став богом ковальства, рільництва, шлюбу.
Сварог – батько Сварожичів – Сонця і втіленого Вогню. Сварожич-Сонце мав декілька іпостасей – кожна зі своїм іменем: Полель, Дажбог, Ярило та інші. Сварожич-Вогонь мав пристанище в Трійці світил – Сонці, Місяці і Зорі. Символом Сварожича-Сонця, як і його батька Сварога, є сварга (свастика), а символом Сварожича-Вогню – триквест (трикінцева сварга).
Сварожич-Сонце (він же Полель і Дажбог) мав багато іпостасей, які уособлюють його прояву в різні пори року. Так Сонце, народжене після зимового сонцестояння, – Сонце-дитина (Божич-Коляда). Тоді і святкують його Різдво. Весняне Сонце – Сонце-Ярило, літнє – Семиярило (Семияр, який в пантеоні Володимирових богів став Сімарглом), а Сонце осіннього рівнодення – старець Світовит (Світовид).
Виражаючи свої знання про могутні космотворчі сили у персоніфікованій формі, трактуючи ці сили як реальні, подібні до людини, але невимірно могутніші істоти, наші предки полегшували собі можливість спілкуватися з цими силами, можливість прилучення своїх енергетичних систем до вищих енергетичних систем Космосу, до досконаліших і витонченіших енергій, що трансформувало і розвивало людську психіку і тіло.
Групові й індивідуальні молитви, містерії, ритуали і обряди спрямовували думку й почуття (тобто енергетичні компоненти людини) до певних космічних знань і сил, які мали безпосередній вплив на життя людей, їхню долю та їхні шанси стати досконалішими. Вже в палеоліті – кам’яному віці – наші предки чудово орієнтувалися в головних допоміжних силах, в далеких і близьких. Вони чітко розрізняли могутні, але далекі, сили, що творять галактики, системні сили, тобто сили сонячної системи, планетарні і локальні сили.
Галактичні життєтворчі сили уособлювались в образах Лади й Дива-Сварога, системні – в образах їхніх дітей – Лелі (втіленої води) й Полеля (Сонця), найближчій до Землі планети Зорі (Венери), в богах-сузір’ях Зодіаку – Тельці (Перуні, Турі, Велесі), Овні і т.д.; планетарні – в образах прапредка Дідуха й Берегині (Землі); локальні – в образах домового, лісовика, водяного, русалок, мавок, тощо.
На жаль, жодних місцевих письмових джерел про світогляд наших давніх пращурів немає. В Україні всі дохристиянські манускрипти були старанно винищені у боротьбі з язичництвом, а греків, римлян та арабів, письмові свідоцтва яких збереглись, тоді ще не існувало. Однак в деяких українських селах, тисячолітні традиції яких не були обірвані, збереглися міфи, пісні, приказки, звичаї та обряди, які тягнуться з доарійської доби. Так, наприклад, свята Різдва і Купала згадуються в міфах індійських аріїв вже як дуже давні і простонародні.
Найдавнішими богами, яких шанували наші давні пращури і з якими намагалися жити в злагоді і спілкуванні, були Лада, Див, Сварог, Дана, Дажбог, Велес. Ще з пізнього палеоліту вони вшановували Ладу – богиню гармонії в природі, суспільстві, родині, Праматір всього всесвіту. Лада несла в собі жіночу причину першобуття – космічну воду, але в її культі поєднувалось як вшанування священного золотого вогню, так і священної блакитної води.
Обряди поєднання першопричин буття дожили до наших днів у ритуалі водосвяття (вогонь занурюється у воду), у святі Івана Купали (воду бризкають у купальський вогонь) та інших ритуалах. А в стародавніх українських обрядових піснях є слова :”А ми просо сіяли, сіяли, ой, Див, Лада, сіяли, сіяли” або “Ой, Див, Див та Ладо, то повідай, Козле, правду”.
Лада породжує два системні начала – близнюків Лелю і Полеля. Полель (Лель) – бог Сонця, втіленого світла (вогню), а Леля (Дана) – богиня втіленої води. Друге ім’я Лелі – Дана – утворене з двох прадавніх слів “да” і “на”. Перше означало воду, друге матір (неню). Це друге ім’я набуло більшої популярності, оскільки для трудового народу орачів і пастухів вода частіше виступала як матір-годувальниця, ніж як витвір гри високих космічних сил. Дана (Леля) успадковує чимало атрибутів своєї матері Лади. Вона Велика Матір Всесвіту. Іншими іменами Дани (Лелі) були Діва, Мокош, Тана, Атена (Афіна), Діана.
“Сучасником” Лади був бог Всесвіту, володар неба, чоловіче начало, космічне світло, вогонь, бог сяючого блакитного неба – Див. Нічне небо з нескінченними зорями і дванадцятьма головними сузір’ями було другою іпостасю Дива-світла-вогню і звалося Сварогом. В українських архаїчних міфах, давніх піснях і документах (у договорах київських князей Ігоря і Святослава) цей бог, окрім імені Див, мав ще такі імена: Бог, Бог богів, Прабатько богів, Великий Бог, Старий Бог, Прабог, Батько неба.
Нічна іпостась Дива – Сварог – ототожнювався із Зодіаком. Його “тіло” складалося з 12 сузір’їв. Сварог вшановувався як дванадцятиликий бог, як уособлення 12 богів-сузір’їв. Сварог як іпостась Дива був богом Всесвіту, передусім всесвітнього вогню. Пізніше він також став богом ковальства, рільництва, шлюбу.
Сварог – батько Сварожичів – Сонця і втіленого Вогню. Сварожич-Сонце мав декілька іпостасей – кожна зі своїм іменем: Полель, Дажбог, Ярило та інші. Сварожич-Вогонь мав пристанище в Трійці світил – Сонці, Місяці і Зорі. Символом Сварожича-Сонця, як і його батька Сварога, є сварга (свастика), а символом Сварожича-Вогню – триквест (трикінцева сварга).
Сварожич-Сонце (він же Полель і Дажбог) мав багато іпостасей, які уособлюють його прояву в різні пори року. Так Сонце, народжене після зимового сонцестояння, – Сонце-дитина (Божич-Коляда). Тоді і святкують його Різдво. Весняне Сонце – Сонце-Ярило, літнє – Семиярило (Семияр, який в пантеоні Володимирових богів став Сімарглом), а Сонце осіннього рівнодення – старець Світовит (Світовид).
