Велесова книга: Дощечка 7 А та Б

РІДНОВІРРЯ : Велесова книга: Дощечка 7 А

Слава Богам нашим!

Маємо істинну віру,

яка не потребує

людської жертви.

А така діє у варягів,

які завжди приносили її,

іменуючи Перуна Паркуною,

і тому приносили жертву.

Ми ж мішком

повну жертву даємо

і від трудів наших –

просо, молоко і тук.

То Богів підкріпимо ягням

на Коляди і на Русалії

в день Ярила

і на честь Красної Гори.

Те Богам даємо на спомин

про гори Карпатські,



А в той час називався

рід наш карпини.

А стали жити в лісах,

то мали назву древичі,

а на полі були,

імено мали поляни.

Ото всяке греки

набріхують на нас,

що нібито ми людожерці

А то брехлива мова є,

бо то не є істина;

а ми маємо інший Звичай.

Але той, хто хоче ворожнечі ,

іншому рече зле

а тому - глупий недруг.

І так є, що й інший

скаже так само.



Здавна се правили родами.

А старотцовє венедського роду

йшли судити родичів

біля Перунь-дерева.

А також в той день

мали ігрища

перед очима старотців

і силу юну показували.

Юнаки бігали, співали,

танцювали для них.

В той день огнищани

ходили на полювання

і приносили дичину старотцям,

які ділили тую

поміж людьми.

І волхви жертву діяли Богам,

хвалу і славу.



Говорили про часи, готів

коли явились варяги

Вибирали своїх князів отцове,

і ті юнаків вели до січі лютої.

Тоді римляни поглядали на нас

і замислили зло на нас.

І прийшли з возами своїми

і в залізній броні

і посунули на нас.

І тому боронилися

довго від них

і відкинули їх геть

від землі нашої.



Дощечка 7 Б


І римляни, відаючи,

які ми відважно,

боремося за життя,

не схотіли йти на нас.

Так греки хотіли

поневолили нас біля Хорсуна,

і ми билися

проти рабства нашого.

І була та боротьба

і битва велика тридцять літ;

і ті полишили нас.

А тоді греки пішли

на торжища наші

і казали нам

обміняти корови наші

на масть і срібло,

бо те потрібне жонам і дітям.

І так обмінюємося і досі



А після того греки шукали

як нас послабити,

шукали можливості нас

у неволю взяти.

А тому не послабляймося

і не дамо землі нашої,

як і землі Троянової

не дали ромеям.

І хай не встане Обідоносиця

Дажбожим внукам,

які в яругах

про ворогів дбали,

та й зараз ми не гірші,

ніж отці наші.

Це ж у синє море

скинули з берега готів тих

і отримавши

над ними перемогу,

співали хвалу.

І Мати співала,

тая красная птиця,

яка несла Пращурам

нашим вогонь

для домівок їхніх.



А також жертовницю

доглядаємо ми для того,

щоб одержати силу;

і змогли ворогів порубати-

а ганьбу псячу їм залишити.

То глянь, народе мій,

який ти захищений і родючий,

і не збочив через рани свої,

і не впав донизу,

щоб ми ворогами погонили,

щоб біди позбулись

і життя інакше мали.

Бо ми стали гордими

і не уникали ворогів.

І ще тяжчою буде їхня поразка.

Тисячу п'ятсот літ,

як ведемо многі війни і битви,

і таки живі завдяки жертовності

юнацькій і дівочій.