Велесова книга: Дощечка 6 В та Г

Дощечка 6 В


А це заявилися із Замор'я

і почали городи зводити .

Хоросун та інші збудували.

Руськолані, яких роздирали смути,

порядкували на півдні,

а боруси – на півночі.

І багато прийшлось пережити.

Бо ті родичі не хотіли,

щоб руські роди

об'єдналися з руськоланню.

Дві гілки роду звалися

велика і мала борусь,

а сурожці звалися

Сурозькою руссю.



І вели війну боруси.

Тако була там не війна,

а тривала ворожнеча між родами

роздирала борусів на частини.

Тому боруси не могли

стати проти греків

і скіфи наступали.

Та то були жовтими,

а руси були русими

й блакитноокими.

Сильна й неугавна війна

продовжувалась,

і коли на Суренжені

не було князів сильних,

або греки дали віщтче

ворогам, як і нам.



Од отця Ора до Діра

пройшло тисяча п'ятсот літ.

Перси знали наші мідні мечі,

так отож майстри їм сказали

зробити залізні і брати коней,

які нам сходять од Богів.

І була Русколунь сильна і міцна,

бо те від Перуна одержали ми.

Скільки раз виймали мечі

і виходили проти ворогів

і відкидали їх од своїх требищ

отці од роду Орового,

славного і сильного,

який і Сирію воював, і Єгипет.



А в ті давні часи

у нас не було єдності,

і лишились ми без Велеса,

як віск.

Бо той говорив нам,

що повинні ходити прямо,

а не криво.

А того не слухалися.

То перси забрали

велику частину русів

і загнали до Набсура.

Не встереглися бо ті

від ворогів,

які напали на них –

Адомор звався той.

І пішли, похиливши голови свої

під ворожі бичі, –

то бо сильні загони

оточили з трьох сторін.

А інші пішли з чередами

до заходу Сонця і там пропали.

Наші ж люди

пішли на долини Набсур-царя,

потім на Сирію і Єгипет.


Дощечка 6 Г


Довго тривали літа рабства.

І прийшов день,

коли руси втекли від Набусар-царя.

Перси не гналися за ними.

А так , ідучи до країв наших

там почули пісні наші до Інтри

і воліли нас навернути

до своєї віри,

але ми залишилися з Богами нашими,

і до їхніх Богів/нас/ не принудили.

Наші отці одні хомути носили

і ніколи ми не звалися інакше,

як язичники.



Коли вавілонське рабство

терпіли, то князем їхнім

тут був Набсур-цар,

який повелівав ними.

А ті своїх юнаків давали до війська

і тягли дочок їхних і чресла

на ланита терпіли,

бо їх били киями.

І терпіти не змогли того-

і не втерпіли і сказали їм,

що це нам не до серця.

І в той день стався

великий землеструс

і землеворот аж до Сварги.

Там коні і воли

металися і крутилися.

А ми забрали своє стадо

і кинулися на північ

і спасли наші душі.



І так Богами будемо збережені,

щоб не рахувати втрати

синів своїх, і дочок своїх, і жінок.

І будемо простими, ставши собою.

Не були ми тими,

що йшли на чолі раті.

І повернемось до того в собі,

бо ходили гірше, як пси.

Ми нащадки Славуни

і можемо бути горді

і не шкодуємо життя.

Та бо Магура

співає пісню свою,

кличе до січі;

а та птиця од Інтри;

а Інтра був і пребуде до віку.

Інтра віддав Перуну

всю зброю,

аби той верг її,

щоб настав яровень

і йшов на луки.

І краще маємо зникнути,

але ніколи не бути в рабстві

і не жертувати богам їхнім.