Вс Дек 31, 2023 2:19 am автор Huseyn
Символіка шапки пов'язана зі стародавнім культом голови та волосся. Голова — вершина антропоморфної моделі світу. Окрім цього, голова вважалася основним місцем мешкання душі, адже їй властива найвища святість, вона є вмістилищем розуму, центрів бачення, слуху, мови, дихання, харчування. І волосся мало сакральне значення: уявлення про те, що людину можна позбавити сили, обрізавши їй волосся, або зчарувати за допомогою волосин, поширені у всьому світі.
Голова і волосся, за міфологічними віруваннями, потребували захисту від "недоброго ока" та посягань нечистої сили. У чоловіків оберегом від такої напасті слугувала шапка.
За повір'ям, шапку, як і гребінець, забороняється класти на стіл.
У багатьох фольклорних творах шапка має чарівні властивості. У билині "Про Добриню і змія" мати застерігає сина-богатиря, щоб він не купався в Пучай-ріці. Добриня, порушивши заборону, запливає за середину мертвої ріки й тільки тоді відчуває небезпеку: з'являється змій, і вода стає вогненною. Богатир устигає доплисти до берега, проте ні зброї, ні одягу там не знаходить, лише бачить на піску "шапку землі грецької". Накидав герой у неї камінців і побив шапкою змія. Тут "шапка землі грецької" (тобто головний убір священика або ковпак скомороха, людини "непростої") наділена магічними властивостями, які й прислужилися богатиреві у скрутних обставинах.
Незвичайну шапку вдягають тоді, коли з'являється потреба бути невпізнаним. Часто цей мотив обігрується в казках, коли хлопець проходить випробування ініціації (він символічно помирає і потім народжується в новій якості), отже, повинен бути невідомим навіть для своїх родичів. У казці "Незнайко" чарівний кінь каже своєму молодому господарю: "Пусти мене попастися три дні по росі, а сам піди до пастухів, купи одного бика, заріж його, одягнися в бичачу шкуру, на голову надінь пухир. І хто б тебе про що не питав, усім відповідай: "Не знаю!" Так його і прозвали "Незнайком".
Іще більш дивне, здавалося б, покриття голови, замість шапки, фігурує в повір'ях про мерців. Кажуть, що покійників, які збираються в церкві у поминальні дні, можна побачити, якщо натягти на себе вивернутий кожух, а на голову вдягти новий горщик, "аби мерці, почувши живого, не відірвали йому голову". Новий горщик, звичайно, згадується тут не випадково, адже в горщики зсипали попіл від поховального багаття, а в деяких похоронних традиціях укладали тіло померлого, як у труну.
Взагалі шапка в її сакральному значенні найчастіше виступає в повір'ях, легендах та інших фольклорних жанрах у випадках, так чи інакше пов'язаних із потойбіччям та померлими. У казці "Про Івана, який нічого не боявся" герой шапкою наносив води й напоїв двох самогубців, за що одержав від вдячних мерців чарівні речі. В одній із легенд ідеться про дівчину, яка жартома скинула з мерця шапку і яку він за те розірвав. У іншій легенді розповідається про чаклуна, який замислив стати власником Чорної книги. От прибув він на місце, де збирається нечиста сила. Підбігли до нього чорти, а один, у червоній шапочці, почав танцювати. Чаклун підкрався навшпиньках і зірвав із нього шапку. Став тоді чортяка проситися, щоб віддали йому ковпачок, на все погоджувався заради того. Так обміняв чаклун чортову шапку на Чорну книгу й одержав владу над нечистою силою.
Червоні ковпачки — ознака приналежності до того світу. Їх полюбляють дідьки, лісовики, домовики. У чорта червона шапочка квадратна (щоб із-під неї роги не стирчали). Щодо червоного кольору, то це, як і золото, — колір підземного, потойбічного світу.
За історичними свідченнями 1555 р., на померлого надягали червону шапочку.
Поширеним у всьому світі є уявлення про існування шапки-невидимки. Якось, подорожуючи, герой натрапив на трьох чортів, що билися за спадщину: чарівні чоботи, килим-літак і шапку-невидимку. "Викопайте три ями, і я вас поділю", — каже хлопець. Як викопали чорти ями, то він кожного чорта ударив лівою рукою, і кожен чорт упав у свою яму. Сам узяв чарівні предмети й подався назустріч пригодам.
Проте шапка-невидимка — це не лише казковий образ. Вона зустрічається і в численних легендах. Відомо, що чорти дуже полюбляють сир. Якщо сир вийняти з вареника і протримати в роті до другого дня, то, прийшовши до церкви з таким сиром, можна побачити всіх відьом. От один солдат так і зробив. І тільки він увійшов у церкву, як підходить до нього стара жінка й каже: "Оддай мені те, що ти держиш!" І подає йому при цьому цілий гаманець грошей. Підійшло ще шестеро відьом, і всі вони почали його благати віддати сир. Але солдат погодився вдовольнити їхнє прохання тільки за шапку-невидимку. Відьми пристали на те, і старша з них зараз же зробилася кішкою і побігла за шапкою. Скоро вона принесла її й віддала за сир. З того часу солдат розбагатів.
Шапка є розпізнавальним знаком статі. Тому не личить жінці й чоловікові мінятися головними уборами. Якщо ж чоловік надів жіночий убір, він, за повір'ями, боятиметься вовка. Жінка, яка вдягла чоловічу шапку, боятиметься худоба. Порушувати звичний порядок дозволяється ненадовго, та й то в сакрально визначений час: на Різдво й на весіллі (це вже є ритуальне перевдягання, яке має своє певне значення).
Відомий козацький звичай насипати могили загиблим, носячи шапками землю. Шапка — сама оберіг, і ще більше підсилюються її охоронні властивості, коли в шапку закладають зілля, часник, землю тощо. Коли під шапку покласти пір'їни часнику, посадженого так, щоб він проріс через голову забитої на Благовіщення змії, то можна побачити відьму, яка виходить із церкви у натовпі, або чорта, й за допомогою такого часнику навіть скинути з нього шапку. В переказі про козаків-характерників таким чином пояснюється причина їх непереможної сили. "А як вони воювати? Стануть було отут, на Орловій балці, а проти них двадцять полків вийдуть. Так полки самі себе поріжуть, кров тектиме по черево коням, а запорожцям і байдуже: стоять та сміються... А це все від того, що вони знаючий народ були. На своїй землі їх ніхто не міг узяти. Так вони, як куди їхати, то зараз землі під устілку накладуть, у шапки понасипають та й їдуть. Хто чоботи скине, то й смерть, а хто шапку зніме, тому голову знімуть".
Щоб дитина не боялася, їй у шапку зашивали клаптик вовчої шкури, а щоб її не зурочили — землю, нариту кротом. Від головного болю в шапку кладуть ящірку. Мисливці зашивають у шапку білого метелика, щоб знаходити пташині яйця. Щоб вигравати в карти, зашивають висушеного кажана. Парубки ж носять за шапкою м'яту, про що співається в колядці:
Біж-деревочок дівкам до кісочок;
Крутая м'ята хлопцям на шап'ята;
Зелен барвінок дівчатам на вінок.
Голова і волосся, за міфологічними віруваннями, потребували захисту від "недоброго ока" та посягань нечистої сили. У чоловіків оберегом від такої напасті слугувала шапка.
За повір'ям, шапку, як і гребінець, забороняється класти на стіл.
У багатьох фольклорних творах шапка має чарівні властивості. У билині "Про Добриню і змія" мати застерігає сина-богатиря, щоб він не купався в Пучай-ріці. Добриня, порушивши заборону, запливає за середину мертвої ріки й тільки тоді відчуває небезпеку: з'являється змій, і вода стає вогненною. Богатир устигає доплисти до берега, проте ні зброї, ні одягу там не знаходить, лише бачить на піску "шапку землі грецької". Накидав герой у неї камінців і побив шапкою змія. Тут "шапка землі грецької" (тобто головний убір священика або ковпак скомороха, людини "непростої") наділена магічними властивостями, які й прислужилися богатиреві у скрутних обставинах.
Незвичайну шапку вдягають тоді, коли з'являється потреба бути невпізнаним. Часто цей мотив обігрується в казках, коли хлопець проходить випробування ініціації (він символічно помирає і потім народжується в новій якості), отже, повинен бути невідомим навіть для своїх родичів. У казці "Незнайко" чарівний кінь каже своєму молодому господарю: "Пусти мене попастися три дні по росі, а сам піди до пастухів, купи одного бика, заріж його, одягнися в бичачу шкуру, на голову надінь пухир. І хто б тебе про що не питав, усім відповідай: "Не знаю!" Так його і прозвали "Незнайком".
Іще більш дивне, здавалося б, покриття голови, замість шапки, фігурує в повір'ях про мерців. Кажуть, що покійників, які збираються в церкві у поминальні дні, можна побачити, якщо натягти на себе вивернутий кожух, а на голову вдягти новий горщик, "аби мерці, почувши живого, не відірвали йому голову". Новий горщик, звичайно, згадується тут не випадково, адже в горщики зсипали попіл від поховального багаття, а в деяких похоронних традиціях укладали тіло померлого, як у труну.
Взагалі шапка в її сакральному значенні найчастіше виступає в повір'ях, легендах та інших фольклорних жанрах у випадках, так чи інакше пов'язаних із потойбіччям та померлими. У казці "Про Івана, який нічого не боявся" герой шапкою наносив води й напоїв двох самогубців, за що одержав від вдячних мерців чарівні речі. В одній із легенд ідеться про дівчину, яка жартома скинула з мерця шапку і яку він за те розірвав. У іншій легенді розповідається про чаклуна, який замислив стати власником Чорної книги. От прибув він на місце, де збирається нечиста сила. Підбігли до нього чорти, а один, у червоній шапочці, почав танцювати. Чаклун підкрався навшпиньках і зірвав із нього шапку. Став тоді чортяка проситися, щоб віддали йому ковпачок, на все погоджувався заради того. Так обміняв чаклун чортову шапку на Чорну книгу й одержав владу над нечистою силою.
Червоні ковпачки — ознака приналежності до того світу. Їх полюбляють дідьки, лісовики, домовики. У чорта червона шапочка квадратна (щоб із-під неї роги не стирчали). Щодо червоного кольору, то це, як і золото, — колір підземного, потойбічного світу.
За історичними свідченнями 1555 р., на померлого надягали червону шапочку.
Поширеним у всьому світі є уявлення про існування шапки-невидимки. Якось, подорожуючи, герой натрапив на трьох чортів, що билися за спадщину: чарівні чоботи, килим-літак і шапку-невидимку. "Викопайте три ями, і я вас поділю", — каже хлопець. Як викопали чорти ями, то він кожного чорта ударив лівою рукою, і кожен чорт упав у свою яму. Сам узяв чарівні предмети й подався назустріч пригодам.
Проте шапка-невидимка — це не лише казковий образ. Вона зустрічається і в численних легендах. Відомо, що чорти дуже полюбляють сир. Якщо сир вийняти з вареника і протримати в роті до другого дня, то, прийшовши до церкви з таким сиром, можна побачити всіх відьом. От один солдат так і зробив. І тільки він увійшов у церкву, як підходить до нього стара жінка й каже: "Оддай мені те, що ти держиш!" І подає йому при цьому цілий гаманець грошей. Підійшло ще шестеро відьом, і всі вони почали його благати віддати сир. Але солдат погодився вдовольнити їхнє прохання тільки за шапку-невидимку. Відьми пристали на те, і старша з них зараз же зробилася кішкою і побігла за шапкою. Скоро вона принесла її й віддала за сир. З того часу солдат розбагатів.
Шапка є розпізнавальним знаком статі. Тому не личить жінці й чоловікові мінятися головними уборами. Якщо ж чоловік надів жіночий убір, він, за повір'ями, боятиметься вовка. Жінка, яка вдягла чоловічу шапку, боятиметься худоба. Порушувати звичний порядок дозволяється ненадовго, та й то в сакрально визначений час: на Різдво й на весіллі (це вже є ритуальне перевдягання, яке має своє певне значення).
Відомий козацький звичай насипати могили загиблим, носячи шапками землю. Шапка — сама оберіг, і ще більше підсилюються її охоронні властивості, коли в шапку закладають зілля, часник, землю тощо. Коли під шапку покласти пір'їни часнику, посадженого так, щоб він проріс через голову забитої на Благовіщення змії, то можна побачити відьму, яка виходить із церкви у натовпі, або чорта, й за допомогою такого часнику навіть скинути з нього шапку. В переказі про козаків-характерників таким чином пояснюється причина їх непереможної сили. "А як вони воювати? Стануть було отут, на Орловій балці, а проти них двадцять полків вийдуть. Так полки самі себе поріжуть, кров тектиме по черево коням, а запорожцям і байдуже: стоять та сміються... А це все від того, що вони знаючий народ були. На своїй землі їх ніхто не міг узяти. Так вони, як куди їхати, то зараз землі під устілку накладуть, у шапки понасипають та й їдуть. Хто чоботи скине, то й смерть, а хто шапку зніме, тому голову знімуть".
Щоб дитина не боялася, їй у шапку зашивали клаптик вовчої шкури, а щоб її не зурочили — землю, нариту кротом. Від головного болю в шапку кладуть ящірку. Мисливці зашивають у шапку білого метелика, щоб знаходити пташині яйця. Щоб вигравати в карти, зашивають висушеного кажана. Парубки ж носять за шапкою м'яту, про що співається в колядці:
Біж-деревочок дівкам до кісочок;
Крутая м'ята хлопцям на шап'ята;
Зелен барвінок дівчатам на вінок.
