Вс Дек 31, 2023 2:19 am автор Huseyn
За народними віруваннями, в Русальний тиждень, коли цвіте жито, русалки виходять з води і гуляють по полях та лісах. Вони полюють на молодих парубків та дівчат і заманюють їх у своє підводне царство. Особливо небезпечно купатися в річках цього тижня, бо русалки залоскочуть і залишать в себе.
За одними етнографічними даними, Русальний тиждень, який ще мав назву – Русалії, тривав протягом Зеленого тижня, за іншими – протягом наступного, вже після Зеленої неділі.
Русалки в цей тиждень можуть залоскотати парубків і дівчат на смерть. Тому аби не потрапити до їхніх рук, треба носити з собою полин та любисток, що відганятиме їх.
Підстерігаючи перехожого за околицею села, русалка запитувала його: «Полин чи петрушка?» Якщо покажеш полин, русалка зникає, якщо ж відповіси «петрушка», то вона каже: «Ти моя душка!» і може залоскотати на смерть.
Найпоширенішою була думка про те, на Русальному тижні у полі, лісі і понад ставами та ріками ходять неприкаяні душі самогубців і дівчат-утоплениць, що перетворилися в русалок. Русалками стали і потерчата – мертвонароджені діти, після поширення християнства – померлі нехрещені діти.
В давні часи тих, хто помер «не своєю смертю», хоронили окремо від загальних місць поховання: у лісах, полях, на перехрестях доріг. Русалки (нявки, мавки, потерчата) обживали певне місце – поле, ліс, річку, ставок чи болото.
В народі до них було неоднозначне ставлення: в одних місцевостях їм симпатизували, їх жаліли, вважаючи їх добрими, але скривдженими, подекуди навіть ставилися до них з повагою – «бо вони опікали ниви, ліси і воду». В інших краях їх вважали «нечистю», якій треба догоджати і задобрювати, аби не заподіяли лиха. Переважно вважалося, що «вони здатні вчинити зле: наслати град, зливу, бурю, розтолочити жито чи залоскотати своїх однолітків на смерть».
Особливо небезпечними були русалки в перший по Зелених святах четвер – це Нявський четвер, або Русальний Великдень. В цей день русалки та нявки (мавки) ходять полями, граються біля води та на узлісках – “їхні душі випущені на волю”. І це єдина пора, коли вони можуть набувати людську подобу і споживати звичайну їжу.
На Русалії для русалок і мавок («щоб бавилися й нас не зачіпали») дівчата влаштовували ритуальне дійство “завивання вінків”, яке в одних місцевостях робили в четвер напередодні Трійці, а в інших – після неї. Вони гуртом йшли до лісу і завивали вінки з тонких гілочок на живих березах, які мали зберігатися аж до понеділка, коли влаштовували проводи русалок.
Перед тим, як йти до лісу на вінкоплети, вранці готували обрядові пиріжки і яєшню, яка, як пише Василь Скуратівський у своїй книжці “Русалії”, була обов’язковою в трійчанських обрядах.
На Нявський Великдень, «щоб не розгнівити померлих душ», остерігались працювати, особливо сіяти борошно в діжу – «бо з’явиться багато русалок». Зранку жінки пекли паски-бабки, фарбували в жовте крашанки, але шкарлупки від яєць не викидали на воду – як на Великдень – «бо довкола них збереться гурт русалок».
Деінде на підвіконня клали гарячий хліб – вважаючи, що від пари і запаху русалки будуть ситі. Протягом Русального тижня, особливо в четвер, по всіх регіонах Україні жінки розвішували на деревах полотно, аби нявки взяли його собі для сорочок. В народі русалок уявляли як дівчат надприродної краси – з білим або трохи синюватим кольором тіла і розкішною розпущеною косою. Вони одягнені у прозорий одяг або ж були зовсім голі.
В деяких українських селах побутував такий звичай: дівчата зі сходом сонця несли в поле житній хліб, спечений на святій воді. Його розламували на невеличкі шматочки й розносили по нивах – «для русалок, щоб жито родило».
Перший після русального тижня понеділок був днем Проводів русалок. На Поліссі – в регіоні, де найповніше збереглися ці реліктові обряди, – ще наприкінці 19 століття звичай проводів русалок був в активному вжитку.
Дівчата плели віночки, вибирали з поміж себе найгарнішу і найстрункішу – прикрашали її квітами та стрічками. Як тільки сходив місяць, у білих сорочках та намистах, взявшись за руки, виходили вони за село, а попереду йшла обрана ними «русалка». Всі дівчата мали розплетене волосся і вінок на голові.
Похід дівчат нагадував хоровод – перша пара зводила вгору руки, утворюючи своєрідні «ворота», через які попарно проходили інші учасниці. Дійство супроводжувалося русальними піснями, розпалюванням багаття, через яке дівчата стрибали. До них долучались і хлопці. Це нагадує купальські забави, але з тією відмінністю, що свої віночки дівчата кидали на парубків і розбігалися геть. Натомість «русалка» намагалася упіймати котрусь із подруг і полоскотати.
Опівночі всі поверталися в село, вважаючи, що тепер русалки перебуватимуть у своїх угіддях до наступного Нявського Великодня.
За одними етнографічними даними, Русальний тиждень, який ще мав назву – Русалії, тривав протягом Зеленого тижня, за іншими – протягом наступного, вже після Зеленої неділі.
Русалки в цей тиждень можуть залоскотати парубків і дівчат на смерть. Тому аби не потрапити до їхніх рук, треба носити з собою полин та любисток, що відганятиме їх.
Підстерігаючи перехожого за околицею села, русалка запитувала його: «Полин чи петрушка?» Якщо покажеш полин, русалка зникає, якщо ж відповіси «петрушка», то вона каже: «Ти моя душка!» і може залоскотати на смерть.
Найпоширенішою була думка про те, на Русальному тижні у полі, лісі і понад ставами та ріками ходять неприкаяні душі самогубців і дівчат-утоплениць, що перетворилися в русалок. Русалками стали і потерчата – мертвонароджені діти, після поширення християнства – померлі нехрещені діти.
В давні часи тих, хто помер «не своєю смертю», хоронили окремо від загальних місць поховання: у лісах, полях, на перехрестях доріг. Русалки (нявки, мавки, потерчата) обживали певне місце – поле, ліс, річку, ставок чи болото.
В народі до них було неоднозначне ставлення: в одних місцевостях їм симпатизували, їх жаліли, вважаючи їх добрими, але скривдженими, подекуди навіть ставилися до них з повагою – «бо вони опікали ниви, ліси і воду». В інших краях їх вважали «нечистю», якій треба догоджати і задобрювати, аби не заподіяли лиха. Переважно вважалося, що «вони здатні вчинити зле: наслати град, зливу, бурю, розтолочити жито чи залоскотати своїх однолітків на смерть».
Особливо небезпечними були русалки в перший по Зелених святах четвер – це Нявський четвер, або Русальний Великдень. В цей день русалки та нявки (мавки) ходять полями, граються біля води та на узлісках – “їхні душі випущені на волю”. І це єдина пора, коли вони можуть набувати людську подобу і споживати звичайну їжу.
На Русалії для русалок і мавок («щоб бавилися й нас не зачіпали») дівчата влаштовували ритуальне дійство “завивання вінків”, яке в одних місцевостях робили в четвер напередодні Трійці, а в інших – після неї. Вони гуртом йшли до лісу і завивали вінки з тонких гілочок на живих березах, які мали зберігатися аж до понеділка, коли влаштовували проводи русалок.
Перед тим, як йти до лісу на вінкоплети, вранці готували обрядові пиріжки і яєшню, яка, як пише Василь Скуратівський у своїй книжці “Русалії”, була обов’язковою в трійчанських обрядах.
На Нявський Великдень, «щоб не розгнівити померлих душ», остерігались працювати, особливо сіяти борошно в діжу – «бо з’явиться багато русалок». Зранку жінки пекли паски-бабки, фарбували в жовте крашанки, але шкарлупки від яєць не викидали на воду – як на Великдень – «бо довкола них збереться гурт русалок».
Деінде на підвіконня клали гарячий хліб – вважаючи, що від пари і запаху русалки будуть ситі. Протягом Русального тижня, особливо в четвер, по всіх регіонах Україні жінки розвішували на деревах полотно, аби нявки взяли його собі для сорочок. В народі русалок уявляли як дівчат надприродної краси – з білим або трохи синюватим кольором тіла і розкішною розпущеною косою. Вони одягнені у прозорий одяг або ж були зовсім голі.
В деяких українських селах побутував такий звичай: дівчата зі сходом сонця несли в поле житній хліб, спечений на святій воді. Його розламували на невеличкі шматочки й розносили по нивах – «для русалок, щоб жито родило».
Перший після русального тижня понеділок був днем Проводів русалок. На Поліссі – в регіоні, де найповніше збереглися ці реліктові обряди, – ще наприкінці 19 століття звичай проводів русалок був в активному вжитку.
Дівчата плели віночки, вибирали з поміж себе найгарнішу і найстрункішу – прикрашали її квітами та стрічками. Як тільки сходив місяць, у білих сорочках та намистах, взявшись за руки, виходили вони за село, а попереду йшла обрана ними «русалка». Всі дівчата мали розплетене волосся і вінок на голові.
Похід дівчат нагадував хоровод – перша пара зводила вгору руки, утворюючи своєрідні «ворота», через які попарно проходили інші учасниці. Дійство супроводжувалося русальними піснями, розпалюванням багаття, через яке дівчата стрибали. До них долучались і хлопці. Це нагадує купальські забави, але з тією відмінністю, що свої віночки дівчата кидали на парубків і розбігалися геть. Натомість «русалка» намагалася упіймати котрусь із подруг і полоскотати.
Опівночі всі поверталися в село, вважаючи, що тепер русалки перебуватимуть у своїх угіддях до наступного Нявського Великодня.
