Українській рушник оберiг

Усі ми знаємо яке велике значення має рушник в українській оселі. Це оберіг роду, родини, який зберігається століттями, як реліквія . За давніми повір’ями, він оберігає оселю від нещастя, злого ока та заздрощів.

Кожна область кожен район, кожне село надавали перевагу тим чи іншим візерункам, барвам, тому за кольором орнаментом, фактурою вишивки можна визначити місце її виготовлення.У чарівну силу рушника вірили як у доброго чудодія, що оберігає від усякого лиха. Спитаєте, звідки ж то узятися такій силі ? А сила рушника у його візерунках. Думки і бажання ваші, коли вишиваєте, мають бути чисті, добрі радісні. Тоді й у рушнику буде чарівна сила.
Майже в кожній українській хаті завжди на видному місті висіло декілька рушників . Утирач використовувався для рук і обличчя. Стирок для посуду, столу, лав. Божник – для обрамування дорогих ікон. Покутник і кільовик – оздоблював стіни,покуті. Окремо зберігалися ритуальні рушники: плечові – призначались для сватів, весільні – для різноманітних весільних обрядів. У рушники загортали новонароджених. А рушники на смерть готували заздалегідь. Були також і подарункові рушники : родичам, майстрам,дорогим гостям.
Перед тим, як запросити гостя до столу господиня вішала йому на шию утирач, лила на руки воду з кухля. Хліб-сіль дорогим гостям завжди вручали на вишитому рушнику як символ щедрості, гостинності, поваги. Рушниками накривали хліб на столі. У деяких місцевостях сволок на хату піднімали на рушниках, які потім дарували майстрам. А коли стіни були зведені, у кутку вішали ікону, а поверх неї - рушник. На скатертинах, обрусах – влаштовували ритуальні трапези на зелених травах під відкритим небом. Довгим рушником – наміткою – жінки покривали голову після одруження.
Кожна дівчина намагалася вишити для коханого рушник, який не був би схожий на вибір подруг. Кожна дівчина до весілля мала вишити сорок рушників.



У кожної досвідченої майстрині були свої візерунки. Які тільки прийоми вишивки, орнаменти і візерунки не трапляються на українських рушниках!
Візерунок (стародавні «взір», «узір», «узороч») – це сукупність,графічних зображень певного художнього вибору – декоративного полотна. Ритмічна структура графічних зображень – це художня композиція візерунка.
Орнамент – ритмічне чергування стилізованих (спрощених) елементів. Орнаменти бувають геометричні, рослинні, зооморфічні, змішаного типу.
Вишивались рушники для всіх членів сім’ї в тому числі і для дітей. На рушнику маленької дівчинки були незабудки, маки, листя барвінку, вишні. В дівочий вік до візерунка додавалися квіти троянд, мальви грона калини.
На хлопчачому рушнику вишивали дубове листя, чорнобривці, вусики хмелю, квіти шипшини, волошок, барвінку. До рушника парубка додавалися зображення квітів майорців.

Кожна квітка рушника, кожен колір – символічні.
Калина – символ невмирущого роду, краси.
Дубове листя – символ невмирущості краси і сили.
Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім’я.
Мак має чарівну силу, захищає від усякого зла.
Хміль – весільна символіка.
Барвінок – символ вірності, вічності.
Лілія – символ дівочих чар.
Птахи – символи людських душ.
Кольори також мали велике значення.
Білий колір – духовна краса.
Жовтий – сонячне світло, достиглі колоски життя.
Червоний колір – радість життя, кохання.
Зелений – воскресіння природи, спокій.
Блакитний – колір неба.
Чорний – туга, журба, колір землі.
А ось дерево життя - найдавніший орнамент українського рушника. Прекрасна квітка – її верхня частина – то сфера богів, нижче – життя людей і всього сущого на землі, а на долі – коріння – початок світу.

Український рушник,оздоблений квітами, птахами, калиною, вербою, мальвами і колоссям. Він пройшов крізь віки, він і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею, він щедро простелений близьким і далеким, друзям і гостям.

Автор: Ярчук.

Рушник — один із найдавніших оберегів у різних народів. Сама смуга полотна має насичене символічне значення — дороги, долі, захисту. А коли ця смуга ще й містить на собі виткані чи вишиті знаки-обереги — захисна сила її, відповідно, більшає.


По всій Україні рушником накривали хліб на столі. Накривали ним і хлібну діжу після випікання хліба, ставлячи її під образами на покуті. Коли син вирушав у далеку дорогу, мати дарувала йому рушник — як оберіг від лиха. Хлібом-сіллю й досі зустрічають гостей.


Рушник використовували в багатьох обрядах. Насамперед — у тих, що пов'язані зі шлюбом і проводами в потойбіччя.




Усі знають, що до весілля дівчина мусила вишивати рушники. Загалом, символами єднання на весіллі є рушник і хліб. Під час сватання дівчина (якщо була згодна вийти заміж) виносила для сватів рушники (так звані "плечові") на дерев'яному тарелі або на хлібі. Свати перев'язували ними один одного. На заручинах відбувалася церемонія посаду — на столі клали хлібину, яку старший староста накривав рушником, на нього дівчина і хлопець покладали руки, і староста рушником їх перев'язував. Далі відбувалося благословення: молоді ставали навколішки на рушник перед батьками (які сиділи на лаві), й батьки тричі благословляли їх хлібом-сіллю. На дівич-вечорі старша дружка садовила поряд молодого й молоду, накривала їх рушником і посипала житом. У день весілля молода була підперезана рушником (найчастіше тканим кролевецьким). Такий рушник жінка зберігала впродовж усього свого життя.

На рушник ставали молоді в церкві під час вінчання. По вінчанні їм підносили хліб, знову ж таки, на рушнику. До хати молодого брат заводив молоду, тримаючись разом із нею за рушник. Коли вже ділили коровай, мати подавала хустку й очіпок для покривання молодої — на рушнику.

Рушник був незамінною річчю і в родильній обрядовості. Так, на рушник приймала новонароджене дитя баба-повитуха. На хрестинах вона варила кашу, а породілля дарувала їй рушник, хустку, полотно і хліб.


Рушник вивішували біля вікна на знак того, що в хаті є небіжчик. Рушником зав'язували ворота після виносу труни, "щоб смерть не повернулася назад". Труну до могили опускали на рушнику. Під час поминальних обрядів рушниками обв'язували дерева чи хрести.


У календарних обрядах, особливо весняних, були звичаї, пов'язані з рушником. Приміром, на день св. Юрія (6 травня), коли врочисто, всім родом уперше виходили в поле оглядати озимину, батько попереду ніс на рушнику хліб-сіль. Рушник розстилали на зеленому полі. Розкладали їжу, пригощалися. Так чинили і в перший день оранки, жнив. По закінченні жнив господар зустрічав женців із хлібом-сіллю на рушнику, а женці одягали на нього обжинковий вінок із колосків.


Не обходилося без рушника й будування хати. На ньому треба було підіймати першу колоду, а також сволок. Будівельникам господарі дарували рушники.


Хатні рушники бувають постові (скромні) і святкові (яскраві). У хаті рушники вішають над іконами, портретами родичів, дзеркалом.




Спочатку рушники були ткані, згодом — вишивані різними техніками. Протягом двох останніх століть різновидів рушників побільшало. Це й вибійчані рушники, й мальовані на папері (Петриківка), а також оздоблені аплікацією зі шматків нашитої тканини (Черкащина).